понеділок, 21 травня 2012 р.

Хто ж то знає?

Енді завжди любив усе й усіх осуджувати. Подумки – а не рідко й уголос – "вів судові процеси й ухвалював вироки". Поза тим, однак, в основному був добрим християнином.
У певний момент зробив те, що раніше чи пізніше роблять усі, а саме помер. І так само як усі інші душі, прибув до небесної брами, де зустрів святого Петра. Той одразу ж упізнав його, бо мав добру інформацію про всі людські справи. Ввічливо усміхнувся і сказав:
— Енді, розповім тобі одну історію, а потім поставлю запитання. Якщо відповіси правильно, прийму тебе до неба. Готовий? Дуже добре. Ось ця історія. Відомий багатий чоловік одного разу впав у ріку. А оскільки не вмів плавати, то почав борсатися у воді й кликати на допомогу. Саме у цей час повз річку проходило троє чоловіків. Один із них утік. Інший почав шукати човна. А третій скочив у воду. Тепер моє запитання: хто з них трьох був сміливий, хто боягузом, а хто – захланним?
Енді трохи здивувало те, що запитання таке легке. Отож, відповів швидко, з притаманною йому впевненістю, як це робив зажди, осуджуючи когось:
— Боягузом був, певна річ, той хто втік. Він просто боявся вплутатися в щось небезпечне. Сміливою людиною виявився той, який скочив у воду й був готовий ризикувати власним життям задля порятунку потопаючого. Нарешті третій, той, який узявся відв’язувати човна, мабуть, був захланним, адже дві перші особи вже належить до інших категорій. Чому використав човна? Може, тому, що, будучи захланним, планував доплисти до потопаючого й за його врятування отримати велику винагороду.
Коли апостол Петро почув відповідь, лише похитав головою:
— Прикро мені, Енді, але це була неправильна відповідь, відтак ти, на жаль, не можеш увійти до неба. Однак дам тобі ще один шанс, та спочатку мусиш повернутися на землю й поспостерігати за людьми зблизька, щоби ліпше зрозуміти їх. Коли вважатимеш, що знаєш про людську натуру все, повертайся сюди з іншою відповіддю. Може, тоді матимеш рацію.
Отож, Енді повернувся на землю, щоправда, з гіршим настроєм. Десять років він вивчав поведінку людей. Займатися цим було досить легко, бо був безтілесним духом і міг непомітно входити будь-куди й виходити звідти. Наприкінці десятилітнього періоду він подумав, що вже дізнався про людську натуру все, що тільки можна було знати. Отож, вирішив, що настав час знову зустрітися з апостолом Петром.
Коли зустрів апостола біля небесної брами, почувався готовим прийняти його виклик. Правда, не був уже такий упевнений у собі, як першого разу. Врешті, десятилітнє вивчення людської натури не могло бути безрезультатним: він дізнався щось і про складну підсвідому мотивацію, і про таємні пристрасті, і про ірраціональні імпульси. Отож, тепер відчував, що вже знає, як відповісти апостолові Петрові, отож, не витрачаючи часу на зайві вступні формальності, розпочав викладати свої міркування.
— Відважною людиною, — сказав. – був той який утік. Не вміючи плавати, він зробив найліпше, що міг – побіг по допомогу. Боягузом був той, хто використав човна. Цей чоловік умів плавати, але боявся, що піде на дно, коли потопаючий учепиться за нього. Відтак вирішив, що потопаючий ухопиться за борт човна. А щодо захланного, то, застосувавши метод виключення, я дійшов висновку, що ним був чоловік, який скочив у воду. Він міг мати намір наблизитися до потопаючого, зачекати, поки той знепритомніє й обікрасти його, забравши гроші й усі цінні речі.
Енді замовк і чекав на вирок апостола Петра. А той, вислухавши його дуже уважно, знову похитав головою:
— Прикро мені, Енді, — сказав, — але ти знову не маєш рації. Однак утретє дам тобі шанс. Іди на землю й повернешся сюди знову, коли вважатимеш, що зрозумів людську натуру настільки, що можеш правильно відповісти на моє запитання.
Коли Енді прибув на землю, був справді пригнічений. Через деякий час, однак, узяв себе в руки та ще раз приступив до свого завдання. Цього разу протягом двадцяти років вивчав поведінку всіх людей – чоловіків, жінок і дітей, яких зустрів. Відтак зауважив багато такого, чого раніше ніколи не помічав, як, наприклад, вплив виховання й тиск, який ровесники чинять на рішення людини. Через двадцять років був задоволений, що досить добре вивчив усе, що стосувалося людської поведінки, й утретє повернувся до небесної брами на зустріч з Апостолом Петром.
Та цього разу пам’ятав про колишні поразки. Тепер також глибоко усвідомлював, як важко осуджувати мотиви інших людей. Отож, трохи несміливо почав говорити:
— Оскільки мої перші дві відповіді на запитання були помилкові, то я схильний сказати, що захланним був той, який утік, відважним – той, який використав човна, а боягузом – той, що скочив у воду. Але тепер, апостоле Петре, припускаю, що ти хотів би, що я обґрунтував свою відповідь.
— Так, звичайно, — відповів апостол, — бо інакше не знатиму, чи ти лише відгадав, чи справді поглибив свої знання про людську натуру.
Енді на якийсь час занурився в глибоку задуму. А потім виклав своє пояснення.
— Це питання, звісно, досить дискусійне, чи не вважаєш? Та наскільки розумію, людина, яка використала човна, не вміла плавати, але відразу ж зробила все, що могла, щоби врятувати потопаючого. Людина, яка втекла, була захланною, бо можна припустити, що працювала, наприклад, журналістом і побігла по фотоапарат, щоби першою зробила світлини цього випадку й таким чином здобути сенсаційний матеріал для своєї газети. Це своєю чергою могло принести їй підвищення зарплатні, а може, навіть, нагороду за найліпші репортаж року. І, врешті, боягуз, який скочив у воду, міг зробити це тому, що боявся звинувачень з боку своїх двох товаришів, які могли осудити його за бездіяльність під час порятунку потопаючого. Звичайно, він не мав наміру підпливати до людини, яка топилася, він навіть був готовий вдавати, що його вхопив корч. Але повторюю, апостоле Петре, все це, певна річ, значною мірою – гіпотетично. Та беручи до уваги ту плутанину, яка панує в людському серці, майже неможливо оцінити цю ситуацію ліпше.
Апостол Петро усміхнувся, почувши щире зізнання Енді. Потім посерйознішав і сказав:
— Мій хлопче, мені справді дуже прикро, але ти й далі відповідаєш неправильно. Однак дам тобі останні шанс. Цього разу повернися на землю на ціле століття. Потім, точно через сто років від цього дня, хочу, щоби ти знову прийшов сюди й розповів про свої пошуки, і тоді побачимо, чи зможеш правильно відповісти на моє запитання.
Отож, Енді знову повернувся на землю. Цього разу взявся за своє завдання завзято і рішуче. Уважено обміркувавши три попередні відповіді, які дав апостолові Петрові, зрозумів, що, згідно з математичним законом переставлення, були ще тільки три можливості! Але це був останній шанс! Тому мусив якнайобережніше вибрати, яка з цих трьох можливостей правильна.
Протягом цілого століття намагався вивчити людське серце, беручи до уваги все, що, ймовірно, могло впливати на мотиви людських учинків і, як наслідок, дозволяло оцінювати, чи певна особа діє з добрими, чи злими намірами. Аналізував формування, середовище, темперамент, вплив знайомих, нагоди й випадковості, силу спокуси, значення колишніх перемог і поразок, а також усі значимі чинники. Та чим глибше досліджував людську натуру, тим більше перед ним відкривалося неймовірна плутанина, що панувала в людському серці. Відтак чим більше років і десятиліть минало, тим він ставав менше впевнений у тому, чи коли-небудь зможе правильно відповісти апостолові Петрові.
Нарешті настав день, коли закінчився відведений йому термін. Енді мусив востаннє постати перед апостолом Петром. Апостол люб’язно привітав його й запитав:
— Ну що, Енді, можливо, тепер зможеш правильно відповісти на моє запитання? Хто з тих трьох чоловіків був боягузом, хто — відважним, а хто – жадібним?
 Енді сумно похитав головою. Хоча дуже старався, не мав жодного поняття, яким були мотиви вчинків цих трьох осіб.
— Правду кажучи, — відповів, відчуваючи, що його мучать сумніви, — не знаю.
Тоді апостол Петро зробив неймовірне. Голосно й радісно вигукнув:
— Нарешті! Слава Богу, мій любий Енді! Нарешті ти дав таку відповідь, яка відчинить перед тобою небесну браму!
І, відступаючи набік, пропустив людину, яка більше ніколи не осуджуватиме своїх братів.


Ніл Ґвілемет. "Історії для душі: Лагідний подув"

Немає коментарів:

Дописати коментар