понеділок, 29 жовтня 2012 р.

Роздуми над Божим Словом, ЄВ. ВІД МАРКА 10, 46-52


 У цьому уривку мова піде про сліпого Вартимея біля воріт Єрихону.

Для кращого розуміння уривку варта ще раз нагадати собі, що саме говориться у Євангелії:

"І приходять вони в Єрихон. Коли ж він з учнями своїми і силою народу виходив з Єрихону, син Тимея, Вартимей, сліпий жебрак сидів край дороги. Довідавшися, що то Ісус із Назарету, закричав він і промовив: "Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!"Багато сварили його, щоб мовчав, та він кричав ще більше: "Сину Давидів, змилуйся надо мною!"Ісус же спинився і каже: "Прикличте його!" Кличуть, отже, сліпого і говорять до нього: "Бадьорся! Устань лишень, кличе тебе!" Він же, скинувши свою верхню одежу, скочив і підійшов до Ісуса. Ісус, до нього звернувшись, каже: "Що ти хочеш, щоб я зробив тобі?" А сліпий йому: "Учителю мій, - щоб я бачив!" Сказав Ісус до нього: "Іди,віра твоя спасла тебе"І негайно прозрів той та й пішов дорогою за ним.

Найпершим важливим фактом, на який звертаємо увагу, є те, що нічого не говориться про справи Ісуса в Єрихоні: не написано, щоб Він йшов туди з якоюсь ціллю, не сказано, що здійснив там якісь справи, що Його там чекали, що Він там зупинявся... Так виглядає, що найбільша ціль і найважливіша подія, яка на тій дорозі сталась - це зустріч зі сліпим жебраком. Євангелист Марко не просто зазначає про жебрака, він двічі називає його на імя: Вартимей (єврейський варіант імені) і син Тимея (грецький варіант того самого імені).

Отож, чому цей персонаж настільки важливий для нас? Про що він нам має розповісти? Що донести?

Думаю, якщо ми добре приглянемось до нього, побачимо, що і ми в багатьох випадках нашого життя дуже подібні на Вартимея.

Ми, як той жебрак, у своєму житті, сидимо обабіч дороги:
    - ми обкладені своїми проблемами (Вартимей був жебрак, тобто усвідомлював, що йому чогось бракує. Так і ми усвідомлюємо постійно, що в нашому житті чогось бракує: чи фізичного, чи духовного…але ми постійно є в потребі, ми відчуваємо брак, недостатність);
-         -  ми «назбирали» собі речей, які нам дають в якійсь мірі впевненість, захист і охорону (той плащ Вартимея, який у нашому житті може бути: робота, гроші, думка інших про нас, слава, визнання… - все, що дає мені хоча б мінімальну впевненість, що є основою мого життя, моєю стабільністю). Ми тримаємся за ту «свою» стабільність, але все одно відчуваємо брак.
          -        ми, знаючи, що у нас проблема, сидимо край дороги. Тобто, ми не рухаємось, а волаємо про допомогу. Ми зайняли сидячу позицію може зі страху (що втрачу ще більше,як почну рухатися), може зі зневіри (що я не здатний щось змінити, не вмію, не знаю, як), може з ліні, може з того, що заскочений якоюсь проблемою, не очікував …Головне, що я сиджу, не є активний, а просто свідомий своїх проблем.  

Отож, я сиджу і волаю до Господа по допомогу. І Господь каже: «Прикличте його!». Господь міг би і сам наблизитися впритик до мене, але не робить цього. Він зупинився, Він є  поруч, але хоче, щоб жебрак зі свого боку зробив кроки. Причому, жебраку говорять важливі слова: «Бадьорися! Устань лишень, кличе тебе.» В іншому перекладі є: «Будь мужнім! Підводься, Він кличе тебе».

Тобто, щоб вийти з твоїх проблем, тобі потрібно: 1)бути мужнім; 2)підвестися на рівні ноги і йти, йти до Ісуса. 

І жебрак підводиться, полишаючи свій плащ.  Біблісти погоджуються, що під плащем малось на увазі не тільки "верхній одяг". Вартимей полишив «стару людину». Неможливо наблизитися до Ісуса, тримаючися за свої старі цінності, свої старі установки, тримаючися свого старого способу мислення…Тобто, жебрак полишив всі речі, які до цього моменту давали йому впевненість, захист, стабільність. Він, так би мовити, прийшов до Ісуса «голий», без своїх теорій, переконань, але тільки в готовності зробити все, що скаже йому Ісус. 

Отже, все, що відбулось досі, можна коротко представити так:
  • Клич людини по допомогу
  • Заклик Христа стати на ноги і підійти, наблизитися до Нього
  • Відповідь людини у формі дії: він відкинув всі попередні свої установки, свої цінності…і наблизився

Тепер Ісус звертається до жебрака і питає:  «Що ти хочеш, щоб я зробив тобі?»
«Учителю мій, - щоб я бачив!». Перше, на що звертаємо увагу,  - «УЧИТЕЛЮ МІЙ». Я відмовився від всього, на що покладав надії досі, тому що побачив і впізнав в Тобі учителя, хочу слідувати кожному твоєму слову. І очікую, що якщо буду виконувати кожне твоє слово, прозрію. Тут треба звернути увагу, що у Хоменка нема, а в інших перекладах є ця особливість: жебрак просить «Щоб я знову міг бачити». Це означає, що зір був, просто він погіршився, і настала сліпота. Наша духовна здатність чисто і чітко бачити також була, просто через наше недбальство, через те, що не підтримуємо постійного звязку з Богом, здатність бачити погіршується, зір падає, і остаточно наступає сліпота.
Поки зір падає, ми не завжди помічаємо, але коли наступає сліпота, ми насправді зупиняємось у страсі і волаємо про допомогу(«Ісусе, сине Давидів, змилуйся наді мною!»). А  голос всередині нас кличе: «Будь мужнім! Підводься, Він кличе тебе».

Думаю, що найперше, що важливо запамятати тут - це у важких ситуаціях волати до Господа. Наш розпач, наша безнадія, розчарування...у щирому заклику до Ісуса стають молитвою, молитвою, з якої починається наше спасіння.

Ми шукаємо, ми волаємо, як ті сліпці «Ісусе, допоможи мені! ЩО я маю робити? КУДИ іти?...» - і Він відповідає на наш крик, відповідає закликом не боятися і наблизитись до Нього.
Тепер наша черга: наблизитися, віддавшись у Його руки, прийняти Його науку і слідувати за Ним.

І знаєте, що найцікавіше? Чому ми можемо це зробити? Що дає нам силу і відвагу йти за ним? Факт, що Він нас перший вибрав, Він перший полюбив нас. Ми можемо йти за Ним тільки тоді, коли памятаємо, що Він нас  з любові сотворив, що Він нас любить і хоче нам добра, хоче і програмує для нас все, що є найкраще для нас, що є найкорисніше...

Такий філософ Кьєркегор розважав над цією фразою так:
«Ісус нас перший полюбив, Він перший вийшов до нас на зустріч (як добрий Батько до блудного сина), він направлявся в наш бік, щоб розпочати з нами діалог. Але це не була одноразова дія. Кожний ранок, коли ми відкриваємо очі – це Його вихід  до нас, це той момент, коли Він стає поруч з нами і закликає «Будь мужній, Я кличу тебе, підійди». І кожний день ми маємо дати Йому відповідь на цей заклик, відповідь не просто на словах, а на ділі. Ми маємо підвестися на ноги і підійти до Нього».
  
І думаю, що ми стаєм на молитву кожний раз саме тому, що Його голос звертається до нас у нашому серці і кличе: «Будь мужнім! Підводься, я кличу тебе». І стараємося жити згідно Його закону і розвиватися саме тому, що віримо, що Він нам хоче найкращого і найкращою дорогою нас веде. Ми усвідомлюємо, що сліпі, і хочемо бачити, саме тому ми йдемо до Нього. А Він повертає нам не тільки зір, Він дає нам спасіння. Тобто, наша віра, довіра до Нього не тільки дає нам можливість бачити Його очима, але і дає спасіння для нашої душі. 

с. Валентина Рябушко

Немає коментарів:

Дописати коментар