вівторок, 30 жовтня 2012 р.

Роздуми над Євангелієм і Апостом дня: Лк 9,18-22 і Кл 2,13-20


Євангеліє Лк 9,18-22

 Одного разу, коли він молився насамоті, а з ним були й його учні, - він спитав їх: “За кого мене мають люди?”  Вони ж у відповідь сказали: “За Йоана Христителя, а інші - за Іллю, а ще інші - за якогось із пророків старовинних, що воскрес із мертвих.”  “А ви”, спитав їх, “що кажете про мене? Хто я?” Тоді Петро, озвавшись, мовив: “Ти Христос (Помазаник) Божий!”  Та й наказав їм гостро про це нікому не говорити.  Далі додав: “Син Чоловічий має багато страждати; старші, первосвященики та книжники його відкинуть і уб'ють, та він на третій день воскресне.”


-        Ісус в атмосфері молитви, на самоті звертається до учнів з питанням: за кого ви мене маєте? 

Те саме питання звучить і до мене, коли на самоті я звертаюсь до Бога. Чи усвідомлюю я, коли молюсь, до КОГО саме звертаюсь, до КОГО заношу молитву?

До ТОГО, хто «не завстидався», будучи Богом, прийти на землю і стати людиною, взяти людське тіло з його немочами і обмеженнями, жити на землі, з дитинства заробляти собі на життя своїм трудом, терпіти холод, голод, ворожнечу, пережити підступні моменти зради найближчих друзів і бичування, вмерти заради того, щоб звільнити мене від гріха…і воскреснути на третій день з думкою, що я матиму нагоду перемогти смерть разом з Ним.

Саме про це я маю пам’ятати в момент, коли приходжу на молитву. Я звертаюсь до свого Бога,який
- назвав мене улюбленим сином/дочкою,
- який життя свого не пожалів, тільки б дати мені все найкраще, що мені потрібно.

Я звертаюсь  до того, Хто вже наперед знає, що я буду в Нього просити, Він знає те, чого мені бракує, і дає швидше, ніж я встигну відкрити рота…
Але чи я приходжу до Нього з відповідною поставою? Чи свідомий\ма того, ЩО я прошу у Господа? Чи знаю, для чого мені те, що прошу? Чи достатньо думав над тим? На що скеровані всі мої бажання і молитви? Від чого залежить моє щастя? Чи сприймаю Бога як фокусника з чарівною паличкою, який з бездонного капелюха даватиме мені все, що мені тільки заманеться? Про те, чого потрібно триматися в житті і що найбільше було потрібно моїй душі, привідкриває  сьогоднішній Апостол:

Кл 2,13-20

І вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, - він оживив вас із ним, простивши нам усі провини. Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; він її зробив нечинною, прибивши до хреста; а роззброївши начала і власті, він виставив їх на видовище, перемігши їх у ньому.  Нехай же нас ніхто не судить із-за їжі чи пиття, чи у справі свят, чи щодо новомісяця, чи суботи;  це - тінь наступних речей, а тіло - Христове. Нехай ніхто вас не позбавляє нагороди - сповидною покорою і служінням ангелам: звертає бо всю увагу на привиди, порожньо надимається своїм тілесним розумом, і не тримається голови, від якої все тіло, - суглубами та зв'язями об'єднане і зміцнене, - яке росте Божим зростанням.  А коли ви з Христом умерли для стихій світу, для чого, наче б ви ще в світі жили, піддаєтеся приписам:

Найперше, Апостол нагадує, ЩО Ісус зробив для мене: мене, мертвого через гріх, оживив разом з собою, простивши мені ВСІ провини.

Роззброїв начала і власті (злі сили), які спокушують мою душу до гріха, пробують відвести мене від доброї дороги...Вони не владні наді мною. Вони, як злий пес на ланцюгу: гавкає, але обмежений в діях, не може вкусити, хіба я сам зі своєї волі підійду близько. 
Пізніше йдуть речі, про які мені слід памятати, коли спілкуюсь з іншими:

- не судити ні через які справи, бо "все марнота марнот", а особи, яких суджу - Тіло Христове.

- не гордитися і не поводитися зверхньо через дар розуму, який також є даром Божим.

- не відділятися від спільноти християн, від традиції, які вона передає з покоління в покоління, бо Тіло Христа є у міцному звязку з головою, тобто Христом, і звязане з нею і між членами суглобами та звязями. А окрім того, зростає БОЖИМ зростанням, тобто, за Божею волею, Його даром. Звичайно, що і людське бажання вимагається для того, щоб зростати, але зростання як факт - теж дар від Бога. Бо сказано: " Хто з вас, трудившись, може додати до віку свого хоча б один лікоть?  Коли, отже, і це найменше понад вашу силу, чому клопочетесь про інше? (Лк 12,25-26)"

- памятати, що я з Христом умер/ла для стихій світу. А це означає: я не є під владою жодної людської теорії щодо мого життя, ані "долі", яка "розпоряджається" моїм життям, ані астрології, ані всякого роду магії...Христос - є Дорога, Правда і Життя. Тому шукатиму і пізнаватиму Його. 

Він дарував мені життя на цій землі, з Ним я відкриваю світ і ціль свого життя, з Ним шукаю життя у Дусі, з Ним вмираю для того, що мені непотрібно або некорисно, з Ним очікую воскресіння.

с.Валентина

Немає коментарів:

Дописати коментар