пʼятниця, 2 листопада 2012 р.

Слово Боже на сьогодні: Єв. – Лк 10,1-15 і Ап. - Кол 4,10-18

Лк 10, 1-15
Після цього Господь призначив сімдесят двох інших і послав їх перед собою в кожне місто й місце, куди сам мав прийти. Він до них промовив: “Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива. Ідіть, ось я вас посилаю, як ягнят між вовки.

Не беріть із собою ні калитки, ні торби, ні сандалів, і нікого в дорозі не вітайте.

В який же дім не ввійшли б ви, скажіть перше: Мир домові цьому! І коли там є котрийсь син миру, мир ваш покоїтиметься на ньому; а коли ні, до вас він повернеться.

І зоставайтесь у тім домі, споживайте та пийте, що в них є: достоїн бо робітник своєї нагороди.

Не переходіть із хати до хати. І в яке місто ви не ввійшли б, і вас приймуть, їжте, що поставлять перед вами; оздоровляйте в ньому хворих і кажіть їм: Наблизилося до вас Царство Боже.

Коли ж ви ввійдете в якесь місто, і вас не приймуть, то, вийшовши на їхні вулиці, скажіть: Ми вам обтрушуємо й порох з вашого міста, що прилип до наших ніг; тільки знайте, що Царство Боже близько.

Кажу вам: Того дня навіть Содомові буде легше, ніж тому місту.

Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо! Бо якби в Тирі та Сидоні сталися ті чуда, що зроблені у вас, вони б давно покаялися, сидячи у веретищі й попелі! Та Тирові й Сидонові легше буде під час суду, ніж вам. Та й ти, Капернауме, невже піднімешся аж до неба? Аж до самого пекла провалишся!

Досить довгий уривок сьогоднішнього Євангелія представляє нам для роздумів наступні кілька пунктів:


1)  Господь послає апостолів перед собою в кожне місто й місце, куди сам мав прийти: кожна охрещена особа належить до народу Божого. В кожній охрещеній особі Господь хоче проявляти свою присутність у світі. Чи даємо Йому це робити? З момента хрещення ми всі стаємо учасниками потрійного служіння Ісуса для спасіння світу: священичого, пророчого і царського. У чому це служіння полягає і яке має відношення до нас, "простих християн"? 


Щоб зрозуміти священиче служіння Христа, можна розважити над наступними висловами: «молитися за», «вставлятися за», «приносити жертву за». Христос, як найвищий священик, приніс себе в жертву за спасіння людського роду. Через Таїнства християнського втаємничення (тобто через ті таїнства, які вводять особу у життя Церкви: Хрещення, Миропомазання і Євхаристію), людина стає членом Христового тіла й учасником Його священичого служіння.

Христос-священик передає частину свого священичого уряду мирянам, щоб славити Бога і спасти людей. Цей уряд миряни здійснюють за допомогою Святих Таїнств, чеснот і добрих діл.

II Ватиканський Собор каже про мирян: «Всі їх діла, молитви та апостольські ініціятиви, подружнє та родинне життя, щоденна праця, відпочинок духа й тіла, якщо вони виконуються в дусі, та навіть життєві прикрості, якщо їх переносимо терпеливо, стаються "духовними жертвами, приємними Богові"», іншими словами - священичими актами. Всі ці речі миряни приносять у жертву Богові під час Божественної Літургії разом із жертвою Господнього Тіла, яку приносить священик, отже, миряни виконують таким способом свою священичу місію.

Це священство називаємо загальним священством мирян. Крім нього є ще ієрархічне священство, що його мають єпископи та священики та яке вони одержують окремим способом — через свячення; воно існує від апостольських часів. Головне завдання ієрархічного священства - приносити в імені цілого Божого Люду Євхаристійну жертву Богові під час Божественної Літургії, наглядати за порядком у Церкві та формувати його.
Загальне священство мирян та ієрархічне священство різняться між собою, але вони теж зв'язані одне з одним, бо мають своє джерело в священстві Христа.

Царське служіння Христа полягає у тому, щоб забезпечити свій народ всім необхідним для спасіння і привести його до Отця. Служіння царя у Старому Завіті порівнювалось до служіння доброго пастиря, який піклується про своє стадо. У Новому Завіті Ісус наголошував на тому, що зараз ми б назвали "дияконія" - служіння потребам спільноти. У своїй царській місії Христос закликає до співпраці всіх людей: наша царська влада - це влада над гріхом, це пермога над спокусами тіла, це служіння своїй християнській спільноті і кожній людині, памятаючи, що вона - Божа дитина, сотворена на образ і подобу Отця. 

Ми повинні дбати про те, щоб створені речі за допомогою людської праці, техніки та суспільної культури були вжиті на благо всіх людей. Ми маємо завдання нести моральні вартості у людську культуру, «оздоровлювати» місця своєї праці та відпочинку.

Пророче служінняПророцтво - це те саме, що навчальна функція Церкви. Пророк у Святому Письмі - це той, хто, перебуваючи у міцному звязку з Богом, був голосом Божим, зверненим до окремих осіб і цілих народів, закликав до навернення. Навчання Церкви побудоване на Божому Слові, Святому Письмі. А найперші, хто дбає за те, щоб це навчання  відбувалось якнайкраще, щоб була збережена чистота Христової віри - це єпископи.  Однак, у пророчому служінні є місце і для дії мирян. Не слід забувати, що першими богословами були миряни - св. Юстин (згинув як мученик у 165 p.), Тертуліян (150-220 p.), Оріґен (185-254 p.).

Вклад мирян у навчання християнської віри може бути дуже помітний; це теж обов'язок усіх тих членів Божого Люду, що живуть у світі й займаються світськими справами. Миряни можуть бути й повинні бути успішними проповідниками християнської віри, якщо своїм життям дають свідоцтво віри та безстрашно визнають її. Особливо важливими у цій ділянці апостоляту мирян є подружжя та родина, в якій члени подружжя мають бути для себе та для дітей свідками віри та любові Христа. У країнах де відчутний брак священиків, або де переслідують християнство, саме миряни відіграють важливу роль у навчанні інших, а особливо молоді.

2) Христос посилає апостолів "як ягнят між вовки". Це означає, що проповідування не є справою легкою, світ не завжди сприйматиме те, що чує, більше того, Ісус попереджував, що так, як ненавиділи Його, ненавидітимуть і його учнів.

3)   "Не беріть із собою ні калитки, ні торби, ні сандалів, і нікого в дорозі не вітайте". Вся увага апостолів мала бути повністю сконцентрована на проповіді, на несенні Божого Слова людям. Апостоли не могли бути обтяжені додатковими матеріальними речами. Адже, дуже легко переключитися зі справи проповідування на справу  забезпечення свого добробуту і відтак ніколи не рушитися з місця, бо тобі весь час чогось бракуватиме. Окрім того, є заборона вітатися. Тут слід зазначити, що на сході вітання не було таким, яке ми собі уявляємо, тобто швидкий кивок голови чи подання руки. На сході вітання - це суцільний ритуал (поклони, обійми, цілування, побажання...), який потребував часу. Подібний наказ "не вітатися" отримав Гехаза, учень пророка Єлисея, коли той посилав його воскресити за допомогою палиці сина вдови (2Цар 4,29). Цим наказом підкреслювалась терміновість і важливість отриманої справи.

4) "Син миру" - гебраїзм, що одначає "гідний/достойний миру". І тут бачимо, що для того, щоб отримати благословення, невистачає, щоб хтось тебе поблагословив, а необхідно також, щоб ті, кого благословлять, були гідні, тобто перебували у стані чистого серця, мали добрі наміри, поволилися гідно...

5) "зоставайтесь у тім домі, споживайте та пийте, що в них є" - знову наголос на тому, щоб не бути занадто перебірливим і вимогливим у тому, що Господь посилає. Треба бути вдячним за гостинність і сприймати все, як з Божих рук. Окрім того, в цих словах присутня і пересторога від того, що учні могли б бридитися помешканням і харчами, адже, Ісус посилав їх проповідувати у села як юдейські, так і самарійські.  У всьому заохочувалось нести мир і любов. 

6)  "Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Витсаїдо!" Дуже цікаво зауважує Барклі у своєму коментарі: судячи з контексту, Ісус у Хоразині здійснив багато чудес, однак ми в Євангеліях не зустрічаємо жодного опису, жодного слова, яке Ісус там проповідував. І це дає нам чітко усвідомити, наскільки мало ми знаємо про життя Ісуса. Євангелія не є біографіями Ісуса, вони всього-навсього представляють нам замальовки з Його життя (Йо 21,25). Окрім того, у цих висловах Ісус показує, що той, хто почув проповідь, хто отримав особливі знаки від Господа, хто мав нагоду навернутися, несе особливу відповідальність за те, наскільки він змінив своє життя. "Кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть; а кому  повірено багато, від того більше зажадають" (Лк 12,48).
 
Апостол перегукується в основних мотивах з Євангелієм і розширює нашу уяву про те, як відбувалось проповідування і розвиток Церкви вже після Воскресіння Христа, роблячи наголос на тому, як члени Церкви дбали і служили один одному.


Кол 4,10-18

Вітає вас Аристарх, товариш мій у неволі, і Марко, небіж Варнави, - про нього маєте вказівки, -прийміть його, як до вас прийде; - та Ісус, названий Юст.
Вони, ті єдині з обрізаних - мої співробітники для царства Божого; вони стали відрадою для мене. 
Вітає вас і Епафр, що з-між вас, слуга Ісуса Христа. Він завжди змагається за вас у молитвах, щоб ви стояли непохитно в досконалості й виконували волю Божу в усім.  Свідчу за нього, що він багато побивається за вами, а й за тими, хто в Лаодікеї та Гієраполі.  
Вітає вас Лука, любий лікар, та Димас.  
Вітайте братів у Лаодікеї і Німфана та його домашню Церкву.
І як цей лист буде прочитаний у вас, зробіть так, щоб він був прочитаний і в лаодікійській Церкві, а лист Лаодікеї щоб ви також прочитали.
Та скажіть Архипові: Вважай на службу, що прийняв від Господа, щоб її виконати.
Привіт моєю, Павловою, рукою. Пам'ятайте про мої кайдани. Благодать хай буде з вами!

Тут можемо виділити наступні важливі моменти християнського життя:
- молитва
- непохитність у вірі і досконалість у виконанні Божої волі
- підтримка взаємна між спільнотами у поширенні правд віри
- відповідальність перед Богом за справу, яку від нього прийняли. 

с.Валентина Рябушко
(на основі коментарів Барклі, блаж.Теофілакта, арх.Аверкія Таушева і з допомогою інфо з сайту:https://sites.google.com/site/molodiznijkatehizm/ponatta-ta-termini/svasenice-carske-ta-proroce-sluzinna)

Немає коментарів:

Дописати коментар