неділя, 6 січня 2013 р.

Есе про Різдво


Оскільки сьогодні Різдво, вам можна показати Вифлеємський вертеп. Отож, він перед вами. Ось Марія, ось Йосиф, а ось Дитятко Ісус. Але якщо ви закриєте очі, то я розповім вам, яким бачу його у своїх думках. 

Марія – вона бліда, вона дивиться на Дитятко. Що відображає її обличчя? Захоплена зворушеність, здивування, яке лише раз відобразились на обличчі людини. Адже Христос – її дитя, плоть від її плоті і плід її утроби. Вона носила його під своїм серцем дев’ять місяців, вона берегтиме Його біля своїх грудей, і її молоко стане кров’ю Бога. І в деякі моменти це почуття виявляється настільки сильним, що вона забуває, що Він – Бог. Вона обіймає Його і говорить «Мій малюк!». А часом вона затамовує подих і думає: «Бог поряд». Всі матері світу саме так затамовують подих, споглядаючи своє дитя, і в цю мить почувають себе ніби на вигнанні перед цим новим життям, яке одного дня виникло з їхнього життя, а тепер живе своїм світом. Але ніхто з дітей не віддалявся так швидко від мами, бо Він – Бог, і у всіх стосунках перевищує все, що вона могла б собі уявити. 

Існують і інші невловимі миті, коли вона відчуває: Христос – її син, її дитя, і водночас Він – Бог. Вона дивиться на Нього і думає: «Цей Бог – моя дитина. Це плоть від моєї плоті. Він – продовження мене, у Нього мої очі і та сама форма губ. Він – Бог, але як Він схожий на мене!». Ніхто з людей не пережив подібного відчуття. В неї на колінах лежить такий маленький Бог, якого можна взяти на руки, торкатися його губами, а Він – дихає і посміхається у відповідь. Я б зобразив Марію саме в такі моменти. Якби я був художником, то намагався б відобразити на її обличчі сором’язливу ніжність і  водночас сміливість, з якою вона простягає руку, щоб торкнутися своєї дитини – Бога, який усміхається їй у відповідь.
Це те, що стосується Ісуса і Марії.

А Йосиф? Йосифа я б не став малювати. Я би відобразив тільки його тінь з двома палаючими очима вглибині вертепу, оскільки я взагалі не знаю, що можна сказати про Йосифа. Але і сам Йосиф нічого не може сказати про себе. Він просто поклоняється дитині і щасливий у своєму благоговінні.
І мені виглядає, що все подальше життя Йосифа буде присвячене тому, щоб навчитися прийняти цей дар.

Жан-Поль Сартр, 1940

Немає коментарів:

Дописати коментар