вівторок, 12 березня 2013 р.

Зустріч молоді на початок сиропусного тижня. Страшний Суд

(Мт. 25, 31-46)
Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці і Мене не відвідали ви.
Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в'язниці і не послужили Тобі? Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.


Чи не видається вам, що ця історія схожа на притчу чи пророцтво? Чому? З допомогою чого? (з перспективи майбутнього ми бачимо, як Творець буде судити кожну людину і що буде її питати)
Опишіть ті 6 напрямків діяльності, про які буде нас питати Господь. Які вони, на вашу думку? Як можна їх узагальнити? (вони прості, щоденні, не вимагають багато затрат, потребують милосердя і любові). Кому вони мають бути зроблені? Яким чином ці наші дії принесуть нам користь? Як на них дивиться Бог?
Яка різниця між людьми, які роблять те, про що тут просить Ісус, і між тими, що того не роблять? В чому полягає щастя одних і інших?

Бог буде судити нас по нашому ставленню до людських потреб. Він буде судити нас не по здобутих знаннях, славі, мудрості, а лише по наданій допомозі. Ісус вчить нас, як саме давати допомогу своєму ближньому – а це означає допомагати Йому самому:

1.Ми повинні помагати в простих речах. Те, що називає Ісус – нагодувати голодного, втамувати спрагу спраглого, прийняти чужинця, одягнути голого, навідатися до недужого і того, хто сидить в тюрмі. Ці речі не вимагають коштів і надзвичайних зусиль. Вони дуже прості, проте продиктовані любов’ю. Без любові неможливо податися Богові. Господь говорить про кроки любові кожного простого дня звичайних людей. Таким чином звичайні люди своїм добродійством в любові можуть взяти участь у Божій славі.
Яким чином, на вашу думку, ці 6 пунктів взивають до нашої християнської відповідальності? За кого відповідальний християнин? (за себе і своє спасіння, за свого ближнього і його спасіння)

2.Це має бути допомога, яка не базується на розрахунках. Люди з історії Ісуса не знали, що допомагаючи звичайним людям, допомагають саме Йому і тим самим збирають собі заслуги на вічне життя. Вони творять добро тому, що по-іншому не можуть, бачать потребуючого і не питають його імені чи статусу, а допомагають. Це природня, інстинктивна реакція серця, яке любить і не шукає вигоди для себе. Так само і ті, які не допомогли, казали, що точно зробили би це, якби знали, що допомагають Ісусові, а не простій людині. Багато людей здатні справді на великі подвиги і діла милосердя, якщо знають, що за це отримають винагороду, славу, вдячність, пам’ять про своє доброчинство.  Чинячи добро вони підсвідомо радіють, що хтось це помітить, хтось дізнається, хтось поцінує! Вони вже мають свою нагороду, - говорить про таких «добродіїв» Ісус. Істина в тому, що таке доброчинство – зовсім не доброчинство, а підживлення свого егоїзму! Подивіться, який я добрий! Я сам собою дуже тішуся! Така допомога ніяк не пов’язана зі щедрістю, бо це – замаскований егоїзм. Господь хвалить за допомогу з любові і в любові! Хвалить просту допомогу звичайній людині у звичній обставині життя. Він хоче, щоб ми розпізнали у своєму ближньому Його образ! Щоб поцінували Особистійсть за її душу, а не матеріальний чи соціальний статус. Він заохочує побачити факт, що ми всі брати і сестри, діти того самого Батька, тої самої родини, живемо завдяки тому самому Духові – Святому Божому Духові, що всередині нас і єднає нас в одне, люблені однаковою мірою, за добро і щастя кожного з нас Господь переживає однаково і проявляє Свою присутність і допомогу через наші дії… Він що просить у нас істинного милосердя, Він просить про співпрацю у справі Його любові і у справі спасіння душ, він просить про відкритість наших сердець, Він просить, щоб ми стали в Його розпорядження, щоб Він міг на нас розраховувати…  і обіцяє за просте людське щоденне милосердя вічну радість у Божому Царстві. Він пробує донести нам дуже важливу істину: Він є присутній з нами постійно. У кожній ситуації ми бачимо тільки один вимір справи, тільки той фізичний рівень, але окрім нього існує ще і духовний – в якому поряд зі мною і людиною в потребі стоїть Ісус, Він постійно присутній зі мною, і маю нагоду увійти з Ним у спілкування, зробивши добро ближньому, в якому Він до мене прийшов.. 

3.Ісус показує нам прекрасну істину – допомога, надана людям – надана Йому і не надана людям – не надана Йому! Що це означає? Найкращий спосіб зробити щось приємне батькові – це зробити щось добре для його дитини. Так само і для Господа. Він безмежно любить кожну людину і хоче спасіння кожного, навіть якщо ми в це не віримо. У Нього немає винятків – усі ми – Його улюблені діти. Він любить однаково сильно усіх і кожного з нас – більше за всіх. 
«²ñòèííî êàæó âàì: óñå, ùî âè çðîáèëè îäíîìó ç ìî¿õ áðàò³â íàéìåíøèõ – âè ìåí³ çðîáèëè». Це дуже добре почули святі і подвижники за Христа і Його віру. Згадайте св. Франциска Асижського: він був багатий, благородного походження, хоробрий, проте, не був щасливим. Одного разу, їдучи на коні, він зустрів прокаженого, в якого був жалюгідний вигляд. Щось торкнуло його, він зліз з коня і обняв цього чоловіка. В ту мить він обачив на обличчі прокаженого лик Христа.
Інший святий – Мартин із Тура. Він був християнином і римським воїном. Одного разу він в’їжджав зимою в місто і в нього просив милостиню жебрак. У Мартина не було грошей, а жебрак аж посинів від холоду. Тоді Мартин зняв свій солдатський плащ, розірвав його надвоє і дав половину жебракові. Тієї ночі йому приснився сон – він бачив небеса, ангелів і серед них Ісуса в половинці плаща. Ангели спитали Ісуса: «Звідки ти взяв цей потертий плащ»? А Ісус відповів: «Мені його дав мій раб Мартин».
Тема М'ясопусної неділі — любов. За яким законом Христос судитиме нас, коли настане цей день? Притча відповідає: за законом Любові, не лише з гуманітарної турботи про абстрактну справедли­вість до анонімних «бідних», а з конкретної, особистої любові до людини, будь-якої людини, яка з Божої во­лі зустрічається на нашому життєвому шляху.
Християнська любов — це «неможлива можли­вість» побачити Христа в іншій людині, ким би вона не була; в людині, котру Бог за своїм вічним і незбаг­ненним промислом вирішив увести в моє життя, бодай на кілька миттєвостей, не лише як привід для «доброго вчинку» або доброчинної вправи, а як початок вічного спілкування з самим Богом. Насправ­ді любов якраз і є тією таємничою силою, яка крізь все зовнішнє, випадкове в іншій людині — її вигляд, соціальний статус, етнічне походження, інтелекту­альні здібності — досягає душі, єдиного особистого «кореня» людської істоти, частини Бога у ній. Бог любить кожну людину, оскільки Він один знає неоці­ненний і абсолютний скарб, душу, людську особис­тість, яку Він дарував кожній людині. Таким чином, християнська любов стає участю у цьому божественно­му знанні і даром божественної любові. Любов не може бути «безособовою», бо вона є якраз чудесним одкровенням «особистості» в окремій людині, особис­того і єдиного посеред спільного, звичайного. Це одкровення того, що в людині гідне «любові», що дав їй Бог.
Мета християн­ської любові — поза межами «земного існування». Вона сама собою — промінь, що виходить з Божого Царства; вона проникає і сягає крізь усі обмеження й умовності земного світу, бо її рушійна сила, як і мета, і завершення — у Бозі. І ми знаємо, що єдина справжня і преображуюча перемога у цьому світі, який «лежить у злі», це - перемога любові. Справжня місія Церкви — нагадувати людині про цю особисту любов і про покликання сповнювати нею грішний світ.
І врешті-решт ми знаємо, що яким би вузьким та обмеженим у можливостях не було наше власне існування, кожен є відповідальний за якусь крихітну часточку Небесного Царства, саме завдяки тому, що ми маємо цей дар Христової любові. Таким чином, нас судитимуть за те, чи взяли ми на себе цю відпові­дальність, чи виявили цю любов, а чи відмовили в ній. Бо «усе, що ви зробили одному з моїх братів най­менших - ви мені зробили» (Мт. 25, 40).
Заняття в групах
Поділіться на 2 групи. У своїй групці старайтеся обговорити між собою такі питання: перечитайте ще раз ті 6 пунктів, про які говорить Ісус. Згадайте і поділіться зі іншими, чи не доводилося вам бути в одній з таких ситуацій – у хворобі, без їжі і т.д. Згадайте того, хто допоміг вам тоді. Які спогади ви маєте про цих людей, що до них відчуваєте, чи молитеся за них?
Які з тих шести речей вам вдаються природно і легко, а які важче зробити. Чому, як ви думаєте? Нехай кожна група представить результати свого обговорення так, як хоче. (може розповісти якусь най вражаючу історію чи написати свою…)

с. Юліана Андрусів 
(з використанням коментаря Барклі на Новий Завіт і О. Шмемана) 

Немає коментарів:

Дописати коментар