середа, 13 березня 2013 р.

РОЗДУМИ НАД ПОСЛАННЯМ АП. ПАВЛА ДО ФИЛИМОНА перед початком Великого Посту

Павло, в'язень Христа Ісуса, та брат Тимофій, улюбленому Филимонові й співробітникові нашому,і сестрі любій Апфії, і співвойовникові нашому Архипові, і Церкві домашній твоїй:благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

Я завсіди дякую Богові моєму, коли тебе згадую в молитвах своїх. Бо я чув про любов твою й віру, яку маєш до Господа Ісуса, і до всіх святих, щоб спільність віри твоєї діяльна була в пізнанні всякого добра, що в нас для Христа. Бо ми маємо радість велику й потіху в любові твоїй, серця бо святих заспокоїв ти, брате. Через це, хоч я маю велику відвагу в Христі подавати накази тобі про потрібне, але більше з любови благаю я, як Павло, старий, тепер же ще й в'язень Христа Ісуса.

Благаю тебе про сина свого, про Онисима, що його породив я в кайданах своїх. Колись то для тебе він був непотрібний, тепер же для тебе й для мене він дуже потрібний. Тобі я вертаю його, того, хто є неначе серце моє. Я хотів був тримати його при собі, щоб він замість тебе мені послужив у кайданах за Євангелію, та без волі твоєї нічого робити не хотів я, щоб твій добрий учинок не був ніби вимушений, але добровільний.
Бо може для того він був розлучився на час, щоб навіки прийняв ти його,
і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого, особливо для мене, а тим більше для тебе, і за тілом, і в Господі.

Отож, коли маєш за друга мене, то прийми його, як мене. Коли ж він чим скривдив тебе або винен тобі, полічи це мені. Я, Павло, написав це рукою своєю: Я віддам, щоб тобі не казати, що ти навіть самого себе мені винен. Так, брате, нехай я одержу те, що від тебе прохаю в Господі. Заспокой моє серце в Христі! Пересвідчений я про слухняність твою, і тобі написав оце, відаючи, що ти зробиш і більше, ніж я говорю.

А разом мені приготуй і помешкання, бо надіюся я, що за ваші молитви я буду дарований вам. Вітає тебе Епафрас, мій співв'язень у Христі Ісусі,
Марко, Аристарх, Димас, Лука, мої співробітники. Благодать Господа Ісуса Христа з вашим духом! Амінь.

Святе Письмо подає нам коротеньке пояснення щодо цього послання, з якого дізнаємося, що Филимон був заможним християнином, який жив у Колосах. Послання Павла адресоване Филимону, Апфії (прадоподібно, дружині Филимона), Архипові (правдоподібно, синові Филимона) і церкві, яка зустрічалася в їхньому домі. Филимон мав раба на ім'я Онисим, що в перекладі означає "вигідний" або "корисний". Можливо він отримав це ім'я, тому що був ціннім рабом. У коментарі подається припущення, що Онисим вкрав якісь гроші і втік від свого хазяїна, Филимона. Якось він зустрів Павла в Римі, і Павло привів цього молодого раба до Христа. Навернення по-особливому міняє життя кожної людини, заохочує не тільки до зовнішньо зміни поведінки, але проходить наскрізь всі сфери життя. Для Онисима навернення означало, що він мав повернутися до свого хазяїна Филимона, взяти на себе відповідальність за скоєні злочини і, скоріше за все, понести важке покарання. Можемо уявити, наскільки страшно було Онисимові відважитися на цей крок. Передбачаючи, що його в тому домі чекає покарання, він, напевне, не раз перепитував Павла, чи насправді потрібно саме таких радикальних дій, чи нема якогось іншого виходу з цієї ситуації... Виглядає, що Павло був непохитний у тому, що пропонував Онисимові. З іншого боку, Павло дуже переживав за Онисима, хотів йому допомогти на тій новій дорозі покаяння і служіння Христу, тому знайшов вихід - написати листа до Филимона. Цей лист і є посланням до Филимона. У посланні ми бачимо прояв неабиякої  дипломатії і такту з боку Павла. Апостол звертається з проханням до Филимона, називаючи його своїм другом, але і нагадуючи, що колись сам Филимон навернувся і охрестився завдяки проповіді Павла. У час написання листа рабство було річчю самозрозумілою, тому апостол не міг вимагати у Филимона відпущення раба, однак, він не упускає нагоди викласти у листі євангельські засади рівності і братерства, залишаючи Филимонові діяти згідно його власного сумління. 

Задаюсь питанням: що для нас у ХХІ столітті могло б означати це послання? Що для мене особисто у сьогоднішній день, напередодні Великого Посту, мав би означати цей лист?

Для того, щоб віднайти відповідь, хочу трохи відступити від контексту рабства, подивитися на цей лист через іншу перспективу.

Ми маємо християнина, якому завинив інший християнин. І маємо апостола, який спричинився до навернення їх обох і хоче налагодження стосунків між ними обома. 

З листа апостола Павла видно, що Филимон докладав зусиль, щоб жити праведно, виконуючи заповіді і впорядковуючи свій дім згідно законів любові і віри в Ісуса Христа. Він жив настільки віддано і справедливо, що слава про нього дійшла аж до Риму. Не хочу довго розважати над темою праведності Филимона. Тільки заторкну один момент: кожна людина, яка хоч трохи доклала зусиль до того, щоб жити праведно, має спокусу бачити себе досконалим виконавцем Божого закону. І, отже, ворог її спокушає думати, що вона ВЖЕ досягла досконалості, що стала вище за інших у пізнанні Бога, у доброчинстві, що знає Бога і розуміє Його, що діє від Його імені, а тому має право звертати увагу на помилки ближніх, виправляти і засуджувати їх. Тим більше, коли наступає момент, як у Филимона з Онисимом, коли всім було зрозуміло, що Онисим вчинив гріх проти свого господаря, обікравши його і втікши. Филимон бачив за собою право справедливо покарати раба. 

Є і в моєму житті моменти, коли переконана, що ближній вчинив щодо мене несправедливо, що маю право на обурення, маю право вимагати повернення справедливості, маю право на гнів щодо ближнього і навіть маю право покарати його. Найгірше, що у тому своєму переконанні "маю право" забуваю про багато важливих речей:

1) про те, що я також творіння, людина обмежена і здатна робити помилки,

2) про те, що моя уява про справедливість у цей момент зводиться до "справедливої віддачі ближньому за його провини", іншими словами, до помсти. А це противиться Божому закону. Я не усвідомлюю, що у Бога інше поняття про справедливість, ніж у мене. Я приписую Богові своє розуміння справедливості, своє бажання покарання ближнього. Я забуваю, що у Бога є власний погляд на спасіння мене і ближнього, засягаю на те, що не належить до моєї компетенції. 

3) про те, що я не маю права ставити особисту гідність вище гідності іншої людини, навіть якщо та людина вчинила несправедливо щодо мене. Така поведінка називається гординею. А гординя - це стіна між людиною і Богом. Таким чином, я сама відгороджую себе від Бога, віддаляю себе від Нього - джерела Життя і щастя. 

Сприймаю цей лист, як лист Христа до себе, зокрема в моменти, коли почуваю себе ображеною кимось і вважаю, що мій гнів на брата праведний і справедливий.  Саме в такі моменти Господь звертається до мене зі сторінок послання до Филимона, говорячи:

Я, Ісус, звертаюсь до тебе, улюбленої Валентини і співробітниці моєї - благодать тобі і мир від Мене! 

Я  чув про любов твою й віру, яку маєш до Мене, маю потіху в любові твоїй...

Маю велику відвагу подавати накази тобі, але більше з любови благаю...
Благаю тебе про сина/дочку Свого, про ...(і тут поставити імя особи, що мене зранила),
що його породив Я і відкупив Своєю кровю на хресті. Зараз для тебе він/вона виглядає непотрібним, однак повір, що для тебе й для Мене він/вона дуже потрібний. Тобі важко зараз уявити, але він/вона послужить Мені у ділі Євангелія замість тебе, там, де ти не зможеш опинитися.  
Не хочу Я, щоб твій добрий учинок був ніби вимушений, але добровільний.
Прийми ти його/її,  як брата/сестру улюбленого, особливо для Мене, а тим більше для тебе (як за тілом, так і в одному Дусі Святому).
Отож, коли маєш за друга Мене, то прийми його/її, як Мене.
Коли ж він/вона чим скривдив тебе або винен тобі, полічи це Мені. 
Я, Ісус, написав це рукою своєю: Я віддам. 
Не хочу тобі нагадувати, що ти навіть саму себе Мені винна. Так, сестро, нехай я одержу те, що від тебе прохаю. Заспокой моє серце! Пересвідчений Я про слухняність твою, і тобі написав оце, відаючи, що ти зробиш і більше, ніж я говорю.
А разом з прощенням приготуєш Мені і помешкання у душі своїй, бо надіюся Я прийти і знайти місце у твоєму серці".

Звичайно, що Христос має право вимагати від мене простити ближнього, але не робить цього. Він каже, що дар має бути свобідним, добровільним...
Господь взиває до мого сумління, пропонує переглянути ще раз свою поставу до ближнього у контексті не тільки я-ближній, а у контексті я-Ісус-ближній. У контексті набагато ширшому і глибшому, ніж мої ображені почуття, амбіції, у контексті загального задуму  спісіння кожного на землі. Ісус пропонує мені згадати про те, що і за мої гріхи Він заплатив своїм життям, що безглуздо шукати справедливої відплати, якщо сама не отримала її, натомість отримала любов, прощення і спасіння. Ісус просить простити, обіцяючи, що віддасть все, чим та людина завинила переді мною. Іншими словами, не очікувати і не вимагати від ближнього вибачення, заплати за шкоду, яку він учинив....Простити, не вимагаючи покаяння і навернення, простити, не очікуючи, що ближній має виконати твій план "довершення справедливості", який ти вже вибудував у себе в голові.... Простити з любові до Бога, простити ЗАДЛЯ навернення твого ближнього.
Бо навернення не є УМОВОЮ для прощення, а НАСЛІДКОМ любові, безумовного прощення і  бажання примирення. 

Саме за такою схемою ми пережили навернення до Бога, коли зрозуміли, що Бог першим полюбив нас, наближається до нас, прощає, віддає Свого Сина за наше спасіння... Саме за такою схемою маємо поводитися і ми з нашими ближніми.

Отож, наступний раз, коли відчуєте бажання справедливо образитися і вимагати помсти ближньому, прочитайте послання до Филимона, уявивши, що то Ісус звертається до Вас з проханням, вставляючи туди своє імя і імя того, хто Вас образив. 
   
с.Валентина Рябушко

Немає коментарів:

Дописати коментар