вівторок, 14 травня 2013 р.

Lectio Divina з Амедео Ченчіні

Христос воскрес, дорогі друзі!

Сьогодні хочу поділитися з вами одним надзвичайним досвідом, який пережила, беручи участь у зустрічі молитовного читання Святого Письма 10 травня 2013 року у храмі Марія ін Траспонтіна (м. Рим).
У тому хрaмі вже 17 років поспіль відбуваються зустрічі спільного молитовного читання Святого Письма за спеціально розпрацьованою на рік програмою. На ці зустрічі кожного разу запрошують відомих єпископів і священиків -  спеціалістів з біблійних наук, а також просто глибоко духовних отців.
Для тих, хто володіє італійською мовою, можу порадити відвідати сайт, на якому розміщені всі попередні зустрічі.

А зараз представляю до вашої уваги розважання о. Амедео Ченчіні (священика, члена Конгрегації Синів Божественної Любові(Монастир Каноссіанів), всесвітньо відомого психотерапевта, викладача кількох Папських Університетів в Римі) над уривком Євангелія від Iвана 17,20-26.

"НЕХАЙ БУДУТЬ ОДНЕ, ЯК МИ ОДНЕ"  (Iв 17,20-26) 
І. Читання уривку:
Але не за них лише благаю, але за віруючих в Мене за словом їхнім;
Нехай будуть всі одне, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас одне, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене,
І славу, Котру Ти дав Мені, Я дав їм: нехай будуть одне, як Ми одне.
Я в них, а Ти в Мені; нехай же будуть досконалі в єдиному, і нехай спізнає світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене.
Отче! Котрих Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, аби бачили славу Мою, котру Ти дав Мені, тому що полюбив Мене передніше заснування світу.
Отче праведний! Світ не пізнав Тебе; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали Тебе, що Ти послав Мене.
І Я відкрив їм ймення Твоє і відкрию, щоб любов, котрою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.

1. Уривок  становить частину так званої "Архиєрейської молитви Ісуса". Насправді, Ісус тут не представлений ​​в якості посередника між Богом і учнями, але як ідентичний Отцю (17,10-11.24 пор. 10,30). Він не є первосвящеником, який клопоче перед Богом за народ, але Сином, який "просить" (17,9).
2. Структура цілого розділу будується навколо теми єдності: перша частина (стишки 6-19) є проханням Отця про єдність існуючої на той час спільноти,  у ст. 20-26 Ісус молиться про майбутню спільноту ("ті, що повірять в Мене»). Ісус вже тоді молився за наступні покоління віруючих, а значить і за нас, ми були присутні в Його молитві, Він переживав за нас.
3. Контекст: стилістично уривок повязаний з Прологом Євангелія від Івана(Ів 1,1-18). Стоїть наголос на тому, що Отець був на початку, все походить від Отця, і все, що існує, відображує славу Отця. Найбільшою ж славою Отця стала смерть Ісуса на хресті. Молитва Ісуса у 17 розділі Євангелія від Івана - це ще один варіант "Отче наш", це ще одне представлення слави Отця.
4. Найбільш значимим (і таємничим) словом є «єдне». Це слово показує інтенсивність стосунків між Батьком і Сином. Це приклад союзу між братами (тобто, між нами, віруючими). Саме в єдності між братами проявляється Отець і Його любов. 

ІІ. Розважання над Божим Словом
1. Передусім спробуємо насолодитися багатством виразів уривку:

- "Я в них, і Ти в Мені": Син є присутній у віруючих, які люблять Його, тому що Він перший полюбив їх. Батько, у свою чергу, присутній в нас, тою самою мірою, якою присутній у  Сині, Який любить Його. Любов, по суті, уприсутнює в тому, хто любить, люблену особу. Так, ті, кого ми любимо, є присутні в нас мірою любові, яку ми до них відчуваємо. 

- «Слава» є прославляння Сина, пов'язане з любов'ю, яку Ісус отримав від Отця і вилив на нас. Слава проявляється, стає видимою в єдності учнів, які "є одним" в Отці і Сині, всі є між собою одним. 

- "...нехай же будуть досконалі в єдиному": ми, християни, покликані бути досконалі в єдності, не в правильності виконаних справ, не у силі любові... Саме в єдності християн реалізується любов, якою Ісус полюбив нас.

- " хочу, щоб...": тут Ісус не просить, Він каже "ХОЧУ", і це Його бажання - бажання сповнення волі Отця, бажання нашого спасіння. Саме однозгідність у бажаннях між Отцем і Сином і є їх взаємною любовю, це Святий Дух, якого Син посилає братам. 

- "... там, де Я, і вони були зі Мною": "там" - це в домі Отця і Сина. Син від Батька приходить і до Батька повертається, в Ньому живе. Син у домі Отця, там є Його коріння, там - Його Батьківщина. Саме в домі Отця і на нас чекає помешкання.

- " аби бачили славу Мою": споглядання Бога є єдиним справжнім бажанням в серці людини, бажанням, яке  неможливо стерти, знищити. Це вічне життя, яке "вже" тепер ми отримуємо, наше напружене життя, реальне життя, життя, яке вже тепер можна назвати небесним.

- "  а Я пізнав Тебе": "пізнати Отця" означає, що Син є таким, як Отець. Усвідомлення Ісусом того, що Він - Син Божий, є Його усвідомленням любові Отця, якою Він живе і яку проявляє. 

- "І Я відкрив їм ймення Твоє": відкрити Ім'я Отця -  це бути і поводитися як Син.  Діяльність Ісуса щодо братів проявляє його буття Сином і допомагає пізнати Отця.

- " і відкрию": натяк на смерть на хресті. Саме на хресті буде повністю пізнано Отця, у досконалій любові Сина, який віддасть Свого Духа у руки Батька (Ів 19,30). Тоді ми всі будемо притягнуті до Сина і будемо зцілені. У наших труднощах життя наше синівство також найкраще проявляється в момент, коли ми віддаємо самих себе і проблеми у руки Отця.

2. Єдність віруючих і єдність віруючого: "Так будуть вони одне ..." Ісус молиться про майбутню єдність учнів. Церква заснована на  "розламаному тілі"("Це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів"). З цього болю повинна зрости  сила єдності. Наша єдність - в тому, що за кожного з нас Ісус віддав своє життя і відкупив з гріхів. Бажання Ісуса щодо нашої єдності є незмірно більше всіх наших розділень і сварок.

Людина також не народжується "цілісна, в єдності", але позначена від самого народження "переломом" у серці - первородним гріхом. Саме тому так важливо віднайти центральну точку, яка дозволить тримати разом, здавалося б, протилежні полярності. Саме хрест є цим цінним інструментом особистісної інтеграції(обєднання особи зсередини). На хресті Бог проявив найбільшу до нас любов, він огорнув любовю все наше життя.  Обєднання життя має два аспекти: один діахронічний(повязаний з нашим минулим), а інший - синхронний (це наше сьогодення). Що означає обєднання свого минулого? Переглянути своє життя, зокрема свої упадки і помилки, і по-новому їх пояснити у світлі хреста. Це не означає "зняти з себе відповідальність" за зло, але усвідомити,  що Господь огортає нас, таких, якими ми є, любовю. Те саме зробити і з теперішнім: поглянути на свій хаос, на свої підводні камні, на свої емоції, відчуття...і постаратися впорядкувати їх, щоб вони були подібні до емоцій і почуттів Сина. Наше минуле і теперішнє життя потребують євангелізації. Те, що не було інтегроване, обовязково колись стане моментом тріщини і зламу. Ми маємо прийняти свою історію такою, як вона є, з усіма добрими і негативними моментами, маємо пережити її у світлі хреста. Пасха Ісуса відкуплює і євангелізує кожен клиптик нашої історії, кожну подію. Навіть смерть має бути інтегрована, це також частина життя. Вона перестане нас лякати і паралізувати, як тільки буде переосмислена у логіці хресної жертви. Також не потрібно переживати, якщо якийсь біль не "закриється" відразу. Головне - стати перед хрестом і звернутися до Ісуса: "Я не можу справитися з цим, але ТИ можеш".
Що означає "бути спасенним на хресті і хрестом"? Це означає, що Христос своєю смертю на хресті наповнив сенсом і любовю все, що було абсурдом і було позбавлене любові.

3. "Слава Бога - це жива Людина, а життя Людини - в обявленні Бога" (св. Іриней мученик). Якщо все в нас пронизане світлом і любовю Бога, Божа Слава обявляється в нас і у всьому, що навколо. Так все стає одним в Бозі, у Його домі. Все в нас тоді обявляє Божу славу, і життя людини стає постійним Богоявленням, обявленням Бога на землі. Слава Бога сяє в плоті цього світу (Ансельм Грюн).

4. Покора Бога і велич людини.  "Щоб вони стали, як я.." - Ісус відступає вбік, Він не є в центрі подій, окрім того, його дії і наміри спрямовані на людину. В центрі подій - Бог Отець. І так завжди було в житті Сина. Отець - джерело всього, що існує. Вічне життя - в тому, щоб перебувати у Божественній любові, дозволити залучити себе всередину любові між Отцем і Сином.  


3. Жити за Словом

1. Ще раз переглянути своє життя і інтегрувати всі його частини: тут ми маємо потребу у безперервному перечитуванні (і, можливо, переписуванні) своєї історії у світлі Пасхальної Таємниці, щоб стати глибоко поєднаним в собі, зокрема, у своєму житті і своєму бутті особою. Чим краще відбудеться перегляд власного життя, тим більш гармонійним буде наше життя. Якщо я живу гармонійним життям в собі, то починаю і навколо себе творити гармонію. Чи я усвідомлюю собі, що зможу будувати гармонію і мир тільки починаючи з перегляду і інтеграції свого життя всередині себе? Чи я розумію свої внутрішні розлами, які неминуче впливають і перешкоджають моїм відносинам з іншими?

2. Наступний крок будування єдності - це відповідність, тобто вміння мати обєднуючу мотивацію для всіх своїх вчинків і думок, і щоб ця мотивація ставала все більше моїм палким бажанням - бажанням Божої слави. З психологічної точки зору, моя зовнішня відповідність внутрішнім переконанням, цінностям, вірі - це те, що дає найбільше миру. Не відпочинок, не розваги, а саме відповідність своїм життєвим переконанням дає відчуття спокою і гармонії. Чи я стараюсь, щоб мої внутрішні переконання висловлювались також і в поведінці?  Чи виховую себе щодня робити іспит сумління, заходячи в глибини себе? 

3. Ніколи не займати центру: Ісус не займає центру, але саме Батько стоїть в центрі. Ісус з Батьком мають стосунки глибокого миру, спокою. Ми є особами, сотвореними в стосунках і для стосунків, ми у житті будуємо багато звязків, але центр завжди належить Богу.  Як бачимо, Ісус відступив в бік, він не  узурпував любов Батька тільки для Себе, Він не ревнує нас. Ми повинні зробити те ж саме, тільки в зворотному порядку: поставити Його в центрі і самим відступити в сторону. Як я переживаю свої стосунки з родичами і друзями? Чи дозволяю, щоб в центрі них став Бог і Його любов? Чи не стаю для когось центром життя? Чи не дозволяю, щоб хтось став моїм центром? Чи кожний мій жест, слово, почуття ... говорять про Бога і звертають особу до Бога?

4. Стати перед Таїнством: образ Ісуса, що молиться - це вислів того, наскільки  сильно Бог бажає бути з нами, показати нам свою любов, наскільки прагне, щоб ми увійшли в Його Таїнство. Молитися - вкінці для нас означає саме це: стояти перед Таїнством, стояти перед Богом, щоб дозволити Богові дивитися на нас, щоб дозволити просвітити себе Його світлом, щоб дозволити прояснити непорозуміння і залікувати наші рани ... Молитва  перетворює, змінює нас всередині, тому що вона змушує нас стати, тим, що ми контеплюємо, у що вслухаємось, що любимо... Чи саме це робить молитва у моєму житті?

с. Валентина

Немає коментарів:

Дописати коментар