понеділок, 4 листопада 2013 р.

Слово Боже - до мене

Слава Ісусу Христу, дорогі друзі.
Сьогодні хочу поділитися з вами деякими думками щодо Апостола і Євангеліє на завтрашній день. Звичайно, Слово Боже до кожного промовляє у свій спосіб. Ці розважання не претендують на вичерпність, мають на меті тільки заохотити до роздумів і особистого діалогу з Богом. 


05.11.2013 вівторок
ап. Якова, по плоті брата Господнього
Ап. – Флп 2, 17-23, Єв. – Лк 6, 37-45

«Всі шукають чогось власного, а не Христа Ісуса»(Флп 2,21)
                                            «Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається»(Лк 6,44)
Як я можу переконатися в тому, що шукаю Ісуса, а не чогось власного? Мушу приглянутися до себе. Сьогоднішні Апостол і Євангеліє представляють 2 різні постави до ближнього. І ці 2 постави я практикую у своєму житті.
Апостол Павло ставить мені в приклад Тимотея. Тимотей знає і вміє дбати про ближніх, щирий душею, відданий, йому можна довіряти, готовий допомогти і служити своїм братам, як ніхто інший... Чи я в щоденному житті вмію забути за себе і бути відкритим на інших настільки, наскільки Тимотей?  
І тут у відповідь відгукнуться в душі: так, часами я є такий/така. Згадаються добрі вчинки, прагнення... Мені стане приємно впізнавати себе у прикладі Тимотея і приємно розуміти, що я настільки добрий християнин\християнка. Однак, якщо я перебуваю в таких роздумах забагато, можу потрапити в небезпечне для душі становище. Я починаю звеличувати себе і зверхньо ставитися до навколишніх, забуваючи 2 речі: 1) що без Бога не можу робити нічого, це Божа благодать мене провадить і преображує в доброго християнина; 2) яким би добрим я не був, все одно я людина обмежена, все одно маю свої слабкості, з якими не можу собі дати раду, тому я не маю жодного морального права звеличуватися і осуджувати. 
Щоб уберегти мене від подібних помилок, Церква пропонує уривок Євангелія, який висвітлює іншу, властиву мені поставу у стосунках з ближніми.
Буває, що при зустрічі з ближнім мене охоплює обурення з приводу поведінки ближнього, кортить зробити зауваження, висловити незадоволення, зверхньо вказати на якісь помилки… Чи вмію допомогти, не займаючи зверхньої позиції, не повчаючи, не наказуючи, не осуджуючи? Чи вмію, як Ісус, прийти з милосердям і добрим словом до людини, зокрема коли вона допускається помилок і навіть не розуміє того? «Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре» (Лк 6,45). А що я виношу зі свого серця? Які думки нагромаджую, зустрічаючись з іншим? Або як описую ситуації, зокрема неприємні для мене, своїм друзям? На чому концентрую свою увагу і увагу слухачів? Про що думаю, бачачи помилки ближнього? Що  виношу з серця, бачачи  особу, яка поступає щодо мене несправедливо? Або про що думаю, зустрічаючись з неприємною мені людиною, яка зробила мені якісь прикрості в минулому? 
Що значить «шукати Христа, а не власного»? Прагнути відкинути особисті амбіції, образи і очікування щодо осіб. Дивитися на інших так, як дивиться на мене Христос. Нема такої помилки і такого гріха, який би заборонив Христові любити людину, любити мене. Навіть коли я відкидаю і зраджую Його, Він є лагідний до мене, є поряд і обдаровує мене добром. Отож, подібно і для мене, не має бути гріха ближнього, який би заборонив мені любити мого ближнього, з милосердям приймати його таким, яким він є, бути лагідним до нього і доброзичливим. 
«Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається»(Лк 6,44)

с. Валентина Рябушко

Немає коментарів:

Дописати коментар