пʼятниця, 18 квітня 2014 р.

П'яте слово Христа на хресті. На шляху переміни.

На шляху переміни

П’яте слово Ісуса на хресті – джерело переміни


«Dipso», або «sitio» - «Спраглий я» (Ів. 19,28). Знову ж покликаємося на псалом 22, 16: «Язик мій прилип до горлянки». Псалом 69, 22: «Вони клали полин мені до страви, і в згазі моїй напували мене оцтом». Для Івана смерть Ісуса не була поразкою, а сповненням Писання та пророцтв. 

У спразі Христос солідарний з людством. Тут Він відчуває єдність із самарянкою, яка просила в Нього води живої, щоб повік не хотіти пити: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4, 14). Спраглий Ісус на хресті втамовує людську спрагу тої любові, яка ніколи не минає. 

І ще одне значення спраги Ісуса: Він спраглий людини. Ісус тужить за тим, щоб людина повірила, що Він відкриє її очі на таємницю Божої любові, яка сповниться тут, на хресті. Він прагне, щоб людина спрямовувала своє спрагу до Бога і досвідчувала втамування своєї спраги та своїх прагнень у Бозі. 

Ісус п’є оцет, який Йому простягають. У цьому оцті Він п’є гіркоту всього людства. Саме тут Він визволяє людину від отрути згірчених почуттів. Отці Церкви порівнюють цей момент із гіркими водами Мери, яку Мойсей перетворював у солодку своїм жезлом. Так само Ісус своїм хрестом осолодив гіркі води нашої злості, наших розчарувань, страхів, відкинень. Христос своєю спрагою врятував нас від спраги справжньої любові, даруючи її нам вповні. Тут п’яте слово Ісуса вказує нам на джерело переміни – у Євхаристії ми переживаємо переміну води та вина на тіло та кров Ісуса. Він бере на себе гіркоту та кислоту нашого буття. 

Часто ми незадоволені собою, прагнемо змін, що часто супроводжуються агресією. Іншою є переміна, що отримуємо її від Бога, вона ніжна і тиха, вона пливе з Божих рук, який знає, як краще змінювати нас. Ісус випиває всю цю мою гіркоту і перетворює в собі, очищує, показуючи мені той образ, яким Господь мене сотворив. Тим, що випиває чашу гіркоти, Ісус втамовує мою спрагу і глибоке бажання чистоти, ясності, щирості.

Спрага – це по-людськи. Коли вип’ємо ковток води, почуваємося бадьорими, ковток вина – відчуваємо радість життя. Спрагу слід обов’язково втамувати. Пам’ятаймо про спрагу нашої душі, її відчуємо лише в тиші, лише під хрестом Ісуса. Тут ми почуємо від Ісуса, що тільки Він втамує нашу спрагу справжньої любові і справжнього життя. Євхаристія – місце, в якому Він має нагоду нагодувати та напоїти нас життям.

Моя молитва до Тебе, що лежиш у гробі

Ще вчора Ти був поруч, а сьогодні вже поруч я. 
Пробач. 
Я приймала Твою присутність як щось звичне та належне. 
А Ти... 
Знайомив мене зі світом Своєї Любові. 
Вчив, взивав, просив, картав, пробачав, зцілював, воскрешав, годував, напоював... 
Мене. 
Перетворював мою прісну воду у вино надзвичайного смаку. 
Простив мені моє митарство і вечеряв в моєму домі.
Не погордив моїм перелюбством і дозволив обтерти Твої ноги моїм волоссям.
Крикнув сильним голосом: "Дівчино, кажу тобі: Встань!" і велів дати мені їсти.
Узрів мою сліпоту і почув мою глухоту - Своєю слиною повернув мені чуття.
Не відмовив моїм друзям, які спускали моє збайдужіле спаралізоване серце через дах до Тебе.
Простив мені моє самарянство і дав мені води живої.
Прихилився над параліччю мого ума і першим опустив мене в цілющу купіль.
Ти взивав на увесь голос: Люби, люби, люби...
Шукав мого погляду серед натовпу, пом'якшував Своїм поглядом моє серце, щоб і воно почуло: Блаженні вбогі духом...
"Я так молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла"...
Не можу всього перечислити, навіть згадати всього не можу. Єдине знаю - 
ТИ ВСЕ ЗРОБИВ! 
Не чекаєш нічого.
Не питаєш, не вимагаєш.
Просто закрив очі та уста і лежиш.
Твоє тіло зруйноване, та збудований мій дух.
Тепер я, нарешті, поруч з Тобою.
Тепер, коли Ти нічого не можеш сказати, я Тебе найбільше слухаю.
Згадую. Дякую. Чекаю.
Амінь.

с. Юліана Андрусів

Немає коментарів:

Дописати коментар