четвер, 31 травня 2012 р.

Євхаристійний тиждень на парафіях УГКЦ 1-7.06.2012

«Істинно, істинно говорю вам:
Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина
й не питимете його кров,
не матимете життя в собі.
Хто тіло моє їсть і кров мою п'є,
той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня.
Бо тіло моє - їжа правдива, і кров моя - правдивий напій.
Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому".
(Йо 6,53-56)


 
Синод єпископів УГКЦ 27-28.10.2011, розробляючи програму на 2012 рік, який є проголошений роком Святих Таїнств, установив для кожної парафії проведення Євхаристійного тиждня.

Цей тиждень триватиме
з 1 по 7 червня 2012.

В такий спосіб всі вірні Греко-Католицької Церкви заохочуються до розважання над наступними питаннями:

  • Чим є для нас Свята Тайна Євхаристії?
  • Чи вона є вершиною нашого духовного християнського життя?
  • Які багатства і ласки ми отримуємо через приймання Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа?
  • Чи Євхаристія змінює нас?
  • Як змінюється під впливом Євхаристії наш погляд на світ?


Церква живе завдяки Євхаристії
В сучасному світі людина чує стільки різних голосів, які пропонують різні варіанти укладання життя і життєвого вибору. Людина стає перед вибором і розгублюється… 

Для укладання гідного життя Бог пропонує нам дороговкази - «Десять Заповідей Божих», натомість світ заохочує жити згідно свого власного бачення, але без Бога…

Господь чекає на кожного з нас, щоб розмовляти в тиші серця. Хоче допомагати у розв’язанні будь - яких проблем і ситуацій. Він краще знає наші потреби і прагне обдарувати кожного щедрими дарами, але для цього потрібно прийти до Нього. Прийти з довірою і відкритим серцем на Його благодать.

Ісус віддав за нас життя, відкриваючи нам небо і даруючи прощення всіх наших гріхів. Сьогодні він чекає у сповідальниці, щоб промовляти до нас, а в таїнстві Євхаристії - щоб з’єднати нас з собою. Христос прощає і ніколи не докоряє, лікує і перев’язує рани і ніколи не залишає того, хто приходить до Нього.

Як вибраний народ Він годував манною в пустелі, підкріпляючи їх на дорозі до обіцяної землі, так сьогодні в Пресвятій Євхаристії підкріплює і єднає нас на дорозі до Небесної Вітчизни.

 Євхаристія є першим і кінцевим пунктом вирішення, розв’язання і подолання всього з чим ми зустрічаємося в нашій щоденності.

 Господь  ніколи нікого і ні до чого не змушує, а лише пропонує, запрошує і чекає...

                   А ЩО ДОПОМАГАЄ ВАМ 
               ВІДНАЙТИ РАДІСТЬ ЖИТТЯ?

Уроки Архиєпископа Челлі для католицьких медій

Його високопреосвященство Архиєпископ Клаудіо Марія Челлі належить до тих представників Ватикану, які самим своїм існуванням руйнують стереотипи скептиків про Католицьку Церкву як «технологічно застарілу структуру». Глава Папської Ради у справах соціальної комунікації є неабияким ентузіастом нових медій, Інтернет називає новою містагогією, а священиків і вірних закликає інтегрувати послання Євангелія у нову культурну реальність – цифрову. А що 70-річний (!) єрарх не на словах знається на технологічних новинках, вивчає проблеми комунікації у цифровому світі та пропонує способи, як їх розв’язати, можна було переконатися нещодавно під час кількаденного перебування Архиєпископа Челлі в Україні, зокрема коли у Львівській Семінарії Святого Духа відбулась його лекція «Можливості Церкви та виклики в цифрову еру». Згадуючи слова Папи Павла VI, Івана Павла ІІ та Бенедикта XVI Архиєпископ Челлі окреслив той напрям, йти в якому сучасним католицьким новим медіям пропонує Католицька Церква.

Свідчити і доносити фундаментальні цінності

Сучасна людина охочіше дослухається до свідків, аніж до вчителів. Тому журналіст нових медій в сучасних умовах не мусить бути людиною екстраординарного розуму, але насамперед має бути свідком, – вважає Архиєпископ Челлі та пригадує слова Папи Павла VI, що свідчення є одним з перших інструментів євангелізації.

Водночас зазначає, що сучасні журналісти католицьких медій часто бояться свідчити, говорити про святість, забуваючи, що спосіб життя теж є способом комунікації.

Архиєпископ Челлі наголосив, що способи, якими католицькі медії мають доносити суть Євангелія, змінюються, позаяк змінюються часи, змінюється людина і її культура. Так само по-різному треба євангелізувати осіб різного віку, а для цього слід використовувати усі можливі засоби комунікації, бо інакше «Церква мала би почувати себе винною перед своїм Господом» (Папа Павло VI, Evangelii nuntiandi, 1975).

Комунікувати, а не інформувати

«Основою комунікації Церкви є євангелізація, а основою комунікації – правда про особу», – так Його Високопреосвященство наголосив, що Церква зобов’язана євангелізувати, і для цього, на Його думку, Їй потрібні завзяття, мудрість та повнота довіри до Євангелія.

 Звичайно, як зазначає Папа Бенедикт у своєму останньому посланні на Всесвітній День Комунікації, «нові технології не просто змінюють спосіб комунікації, але також викликають глибоку культурну трансформацію». Однак головне – пам’ятати, що «медії мають комунікувати, а не інформувати».

 Вже 2005 року блаженний Папа Іван Павло ІІ почав вести розмову не про інструменти, а про культуру комунікації. ЗМІ мають величезний вплив на формування суспільства. Одним із великих викликів для Церкви сьогодні є знати, як вести діалог у цифровій культурі. Потрібно навчитись інкультурувати «месидж» спасіння в світі в нову культуру. Церква повинна усвідомити, що Вона не «використовує Інтернет для проголошення Євангелія», а «проголошує Євангеліє в інтернеті».

Не відставати

Незважаючи на функціонування сучасних сайтів Ватикану з унікальним контентом і високою відвідуваністю, а також сайтів єпархій, парохій та спільнот, Архиєпископ Челлі вважає, що католицькі медії, особливо єпархіальні, мають охоплювати більше медійного простору. Кожна єпархія мусить мати свій сайт, радіо, телебачення, каже Архиєпископ Челлі, і з огляду на те, що одна третя світу вже присутня в Інтернеті, ставить запитання: «Чи ми, Церква, готуємося до того, що нас чекає з розвитком технологічного прогресу, наприклад, через п’ять років, якщо ми і так вже відстаємо?»

«Іншим викликом є перехід у формат Веб 2.0, позаяк чимало сайтів все ще у форматі Веб 1.0, а світ вже готується до формату Веб 3.0».

Свідчити і поза Церквою. «Не ловіть рибу в акваріумі!»

«Ми не повинні ловити рибу в акваріумі, це дуже легко, – зазначив Архиєпископ Челлі, кажучи про проблему розширення аудиторії католицьких ЗМІ. — Хто ж тоді думатиме про того, хто поза акваріумом?» А для цього треба бути креативними, потрібні завзяття, мудрість та повнота довіри до Євангелія. Слід вчитися розмовляти мовою сучасної людини, мовою тих, хто поза Церквою.

«Ми дуже часто замикаємося на собі, але ми мусимо збагачувати інших, незважаючи ні на що», – зазначив Архиєпископ Челлі. За його словами, однією з хворіб сучасної людини є те, що вона не бачить майбутнього. Однак Папа Бенедикт XVI говорить про те, що людина повинна мати мрії, надії та їх здійснювати. Тож ми мусимо звіщати Ісуса Христа та допомагати людині мріяти і надіятися.

 Життя Церкви і все, що Вона робить, – це комунікація, тому, як підкреслив ватиканський єрарх, завданням католицьких ЗМІ є служіння людині у дусі любові. Адже завдання комунікації (особливо католицьких ЗМІ) полягає в тому, щоб наблизитись до особи, намагатися зрозуміти, чим вона живе і що тривожить її серце, а лише тоді звістити їй Євангеліє Ісуса.

Голова Папської ради із засобів масової комунікації підкреслив, що головна мета існування релігійних ЗМІ — донести до кожної людини правду про те, що Бог її любить і шукає, щоб дати справжнє щастя. Щоб через пресу, телебачення, радіо чи Інтернет людина знайшла шлях до Христа. Людина повинна відчувати, що християнська спільнота за допомогою ЗМІ йде їй назустріч, перестати почуватися самотньою.

 Адже те, що сучасна людина часто користується мобільним телефоном і багато часу проводить в соціальних мережах, свідчить саме про те, що вона відчуває себе самотньою і потребує спілкування з іншими.

Йти разом з людиною

 Архиєпископ Челлі вже й раніше неодноразово наголошував, що у світі близько 440 млн. католиків є активними користувачами інтернету, а отже – там мусить бути і Церква. Голошення Євангелія онлайн Папа Бенедикт XVI називає «служінням» і просить пам’ятати про пастирську опіку в цифровому світі, тобто закликає і священиків бути присутніми в Інтернеті.

Через ЗМІ Церква має завжди бути поряд з людиною, у тому числі, з тими, хто ніколи не прийде до Церкви, але шукає Бога. Як приклад, Архиєпископ Челлі залишив усім присутнім для розважання біблійну ікону зустрічі диякона Филипа з євнухом етіопської цариці (Ді. 8, 26-39): у якій сучасний світ втілює євнуха, а св. Филип – Католицьку Церкву, яка завжди йде поряд з людиною.


Наталя Гадьо
Джерело: www.mediakrytyka.info

понеділок, 28 травня 2012 р.

Святіший Отець: Зіслання Святого Духа - це свято єдності і взаєморозуміння

"П'ятидесятниця - це свято єдності, взаєморозуміння і спілкування між людьми" - сказав Бенедкт ХVI в проповіді під час Євхаристії, яку очолив 27 травня на торжество П'ятидесятниці у ватиканській базиліці. "Ми всі бачимо, що в нашому світі, незважаючи на те, що ми все ближче один до одного, завдяки розвитку засобів комунікацій, взаєморозуміння і відносини між людьми сьогодні часто поверхневі і складні. Недолік взаєморозуміння часто призводить до конфліктів; діалог між поколіннями стає все більш важким і в ньому часто переважає незгода; в повсякденному житті люди стають все більш агресивними і сварливими, не хочуть працювати над взаєморозумінням і замикаються в собі, у своїх власних інтересах ", - зазначив Святіший Отець.

Папа підкреслив, що з розвитком науки і техніки ми намагаємося домінувати над силами природи і звертатися до Бога нам здається непотрібним, оскільки думаємо, що самі зможемо побудувати та здійснити все те, чого хочемо. "Це правда, що ми збільшили наші можливості комунікації між собою, отримувати інформацію і передавати її, але чи можемо сказати, що через це збільшилася наша здатність краще взаємнопорозумітися, чи можливо парадоксально, ми все менше і менше розуміємо себе?", - запитав Понтифік і додав, що між людьми зростає почуття недовіри, підозрілості, взаємного страху, навіть до того, що ми стаємо небезпечним один одному? ». Таким чином, як ми можемо бути об'єднаними, жити в злагоді?, - запитав Святіший Отець.

 Папа підкреслив також значення слів Євангелія: "Коли ж прийде Він, Дух Істини, навчить вас всій правді" (Ів 16,13). Понтифік зазначив, що Ісус, кажучи про Святого Духа, пояснює чим є Церква, "що діяти як християни не означає замикатися у своєму "я", але означає прийняти у себе Церкву, чи краще, внутрішньо дозволити, щоб вона нас прийняла. "Коли я говорю, думаю, дію як християнин, не роблю цього замикаючись в своєму "я", але роблю це повністю", - сказав Святіший Отець.

 Понтифік звернув увагу на те, що "там де люди хочуть бути Богом, може вийти так, що вони почнуть виступати один проти одного. Коли ж будуть жити в істині Господа, відкриються на дію Святого Духа, який їх підтримує і об'єднує". Святіший Отець нагадав слова св.Павла, який сказав, що наше особисте життя позначене внутрішніми конфліктами, розділами між імпульсами, які походять від нашого тіла і тими, які походять від Святого Духа і ми не повинні слідувати їм усім. "Ми не можемо бути одночасно егоїстами і щедрими, прагнути панувати над іншими і відчувати радість безкорисливого служіння. Ми завжди повинні вибрати те, яким імпульсам слідувати і можемо це робити в справжній спосіб лише за допомогою Духа Христа ", - сказав Бенедикт ХVI.

 На закінчення своєї проповіді Папа закликав віруючих до молитви, щоб Святий Дух нас просвітив і керував нами у прийнятті істини Христа, яка передається в Церкві.


За матеріалами radiovaticana.org

неділя, 27 травня 2012 р.

Свято Першої Сповіді і Урочистого Святого Причастя

Сьогодні, 27 травня, у Неділю Святих Отців,  на нашій парафії особливе свято!

Наші маленькі парафіяни  урочисто прийняли до свого серця Євхаристійного Ісуса.

Напередодні, у суботу 26 травня,  вони вперше в житті приступили до св. Тайни Покаяння. Варта зауважити, що у ці 2 дні, які  для наших діточок стали одним радісним і життєдайним святом, їх прийшли підтримати своєю присутністю і прикладом рідні і хресні батьки, братики-сестрички, родичі та вчителі.   

До цієї радісної і важливої події життя дітей протягом року підготовляла і супроводжувала вчитель і катехит з багаторічним досвідом с.Олена Мацько. Уділяв Святі Таїнства парох нашого храму о.Петро Баран. 

Молімося за наших дітей, щоб вони зростали у мудрості та вірі, будучи під пильною охороною своїх ангелів-хоронителів!

Будьте радісними християнами!

«Слід оновити дух інституцій та засіяти історію насінням нового життя» – закликав Папа Бенедикт XVI, зустрічаючись у суботу, 26 травня 2012 р., з понад 40 тисячами членів італійського харизматичного руху Віднови у Святому Дусі, які зібралися на площі Святого Петра у Ватикані, щоб разом з Наступником святого Петра відсвяткувати 40-річчя руху.

 «Віруючі сьогодні покликані до переконаного, щирого та вірогідного свідчення віри, тісно поєднаного з ділами любові», – зазначив Святіший Отець, пояснюючи, що завдяки любові також і ті, хто байдужі чи далекі від Євангельського вчення, можуть «наблизитися до істини та навернутися до милосердної любові Небесного Отця».

 Папа підкреслив, що сучасне суспільство переживає непевну ситуацію, позначене браком безпеки та розгубленістю. Часто не вистачає орієнтирів для спрямування свого життя. В такому контексті дедалі важливішим стає будування життєвої будівлі та суспільних стосунків на «міцній скелі Божого слова».

 «Господь з нами, Він діє силою Свого Духа. Він запрошує нас зростати в довір’ї та відданню себе Його воді, у вірності своєму покликанню та в стараннях ставати дорослими у вірі, надії та любові», – сказав Бенедикт XVI, додаючи, що дорослий в євангельському розумінні це не той, який нікому не підлягає і нікого не потребує, але «дорослим, тобто зрілим та відповідальним може бути тільки той, який стає малим, покірним та слугою перед Богом, який не йде просто за течіями часу».

 Пригадавши, що члени цього руху різними способами задекларували першість Бога у своєму житті, свідчачи про радість нового життя у Святому Дусі також завдяки різним ініціативам, пов’язаним з новою євангелізацією, Папа закликав їх бути витривалими у цьому свідченні «радості віри в Христа, краси бути Христовими учнями, могутності любові, яку Його Євангеліє вивільняє в історії, як також незрівнянної благодаті, яку кожен віруючий може досвідчити в Церкві», приступаючи до Святих Тайн та покірно здійснюючи своє дарування для спільного добра.

«Не піддавайтеся спокусі посередності та звички! Зрощуйте в душі високі та великодушні прагнення. Зробіть своїми думки, відчуття та діла Ісуса!», – закликав Бенедикт XVI членів руху Віднови у Святому Дусі, додаючи: «Господь кличе кожного з вас бути невтомним співробітником Його плану спасіння, який перемінює серця». Для цього слід не переставати «звертатися до неба» бо «світ потребує молитви». «Будьте радісними християнами!», – побажав Святіший Отець.

Джерело: Радіо Ватикан за поданням Католицького Оглядача

понеділок, 21 травня 2012 р.

Хто ж то знає?

Енді завжди любив усе й усіх осуджувати. Подумки – а не рідко й уголос – "вів судові процеси й ухвалював вироки". Поза тим, однак, в основному був добрим християнином.
У певний момент зробив те, що раніше чи пізніше роблять усі, а саме помер. І так само як усі інші душі, прибув до небесної брами, де зустрів святого Петра. Той одразу ж упізнав його, бо мав добру інформацію про всі людські справи. Ввічливо усміхнувся і сказав:
— Енді, розповім тобі одну історію, а потім поставлю запитання. Якщо відповіси правильно, прийму тебе до неба. Готовий? Дуже добре. Ось ця історія. Відомий багатий чоловік одного разу впав у ріку. А оскільки не вмів плавати, то почав борсатися у воді й кликати на допомогу. Саме у цей час повз річку проходило троє чоловіків. Один із них утік. Інший почав шукати човна. А третій скочив у воду. Тепер моє запитання: хто з них трьох був сміливий, хто боягузом, а хто – захланним?
Енді трохи здивувало те, що запитання таке легке. Отож, відповів швидко, з притаманною йому впевненістю, як це робив зажди, осуджуючи когось:
— Боягузом був, певна річ, той хто втік. Він просто боявся вплутатися в щось небезпечне. Сміливою людиною виявився той, який скочив у воду й був готовий ризикувати власним життям задля порятунку потопаючого. Нарешті третій, той, який узявся відв’язувати човна, мабуть, був захланним, адже дві перші особи вже належить до інших категорій. Чому використав човна? Може, тому, що, будучи захланним, планував доплисти до потопаючого й за його врятування отримати велику винагороду.
Коли апостол Петро почув відповідь, лише похитав головою:
— Прикро мені, Енді, але це була неправильна відповідь, відтак ти, на жаль, не можеш увійти до неба. Однак дам тобі ще один шанс, та спочатку мусиш повернутися на землю й поспостерігати за людьми зблизька, щоби ліпше зрозуміти їх. Коли вважатимеш, що знаєш про людську натуру все, повертайся сюди з іншою відповіддю. Може, тоді матимеш рацію.
Отож, Енді повернувся на землю, щоправда, з гіршим настроєм. Десять років він вивчав поведінку людей. Займатися цим було досить легко, бо був безтілесним духом і міг непомітно входити будь-куди й виходити звідти. Наприкінці десятилітнього періоду він подумав, що вже дізнався про людську натуру все, що тільки можна було знати. Отож, вирішив, що настав час знову зустрітися з апостолом Петром.
Коли зустрів апостола біля небесної брами, почувався готовим прийняти його виклик. Правда, не був уже такий упевнений у собі, як першого разу. Врешті, десятилітнє вивчення людської натури не могло бути безрезультатним: він дізнався щось і про складну підсвідому мотивацію, і про таємні пристрасті, і про ірраціональні імпульси. Отож, тепер відчував, що вже знає, як відповісти апостолові Петрові, отож, не витрачаючи часу на зайві вступні формальності, розпочав викладати свої міркування.
— Відважною людиною, — сказав. – був той який утік. Не вміючи плавати, він зробив найліпше, що міг – побіг по допомогу. Боягузом був той, хто використав човна. Цей чоловік умів плавати, але боявся, що піде на дно, коли потопаючий учепиться за нього. Відтак вирішив, що потопаючий ухопиться за борт човна. А щодо захланного, то, застосувавши метод виключення, я дійшов висновку, що ним був чоловік, який скочив у воду. Він міг мати намір наблизитися до потопаючого, зачекати, поки той знепритомніє й обікрасти його, забравши гроші й усі цінні речі.
Енді замовк і чекав на вирок апостола Петра. А той, вислухавши його дуже уважно, знову похитав головою:
— Прикро мені, Енді, — сказав, — але ти знову не маєш рації. Однак утретє дам тобі шанс. Іди на землю й повернешся сюди знову, коли вважатимеш, що зрозумів людську натуру настільки, що можеш правильно відповісти на моє запитання.
Коли Енді прибув на землю, був справді пригнічений. Через деякий час, однак, узяв себе в руки та ще раз приступив до свого завдання. Цього разу протягом двадцяти років вивчав поведінку всіх людей – чоловіків, жінок і дітей, яких зустрів. Відтак зауважив багато такого, чого раніше ніколи не помічав, як, наприклад, вплив виховання й тиск, який ровесники чинять на рішення людини. Через двадцять років був задоволений, що досить добре вивчив усе, що стосувалося людської поведінки, й утретє повернувся до небесної брами на зустріч з Апостолом Петром.
Та цього разу пам’ятав про колишні поразки. Тепер також глибоко усвідомлював, як важко осуджувати мотиви інших людей. Отож, трохи несміливо почав говорити:
— Оскільки мої перші дві відповіді на запитання були помилкові, то я схильний сказати, що захланним був той, який утік, відважним – той, який використав човна, а боягузом – той, що скочив у воду. Але тепер, апостоле Петре, припускаю, що ти хотів би, що я обґрунтував свою відповідь.
— Так, звичайно, — відповів апостол, — бо інакше не знатиму, чи ти лише відгадав, чи справді поглибив свої знання про людську натуру.
Енді на якийсь час занурився в глибоку задуму. А потім виклав своє пояснення.
— Це питання, звісно, досить дискусійне, чи не вважаєш? Та наскільки розумію, людина, яка використала човна, не вміла плавати, але відразу ж зробила все, що могла, щоби врятувати потопаючого. Людина, яка втекла, була захланною, бо можна припустити, що працювала, наприклад, журналістом і побігла по фотоапарат, щоби першою зробила світлини цього випадку й таким чином здобути сенсаційний матеріал для своєї газети. Це своєю чергою могло принести їй підвищення зарплатні, а може, навіть, нагороду за найліпші репортаж року. І, врешті, боягуз, який скочив у воду, міг зробити це тому, що боявся звинувачень з боку своїх двох товаришів, які могли осудити його за бездіяльність під час порятунку потопаючого. Звичайно, він не мав наміру підпливати до людини, яка топилася, він навіть був готовий вдавати, що його вхопив корч. Але повторюю, апостоле Петре, все це, певна річ, значною мірою – гіпотетично. Та беручи до уваги ту плутанину, яка панує в людському серці, майже неможливо оцінити цю ситуацію ліпше.
Апостол Петро усміхнувся, почувши щире зізнання Енді. Потім посерйознішав і сказав:
— Мій хлопче, мені справді дуже прикро, але ти й далі відповідаєш неправильно. Однак дам тобі останні шанс. Цього разу повернися на землю на ціле століття. Потім, точно через сто років від цього дня, хочу, щоби ти знову прийшов сюди й розповів про свої пошуки, і тоді побачимо, чи зможеш правильно відповісти на моє запитання.
Отож, Енді знову повернувся на землю. Цього разу взявся за своє завдання завзято і рішуче. Уважено обміркувавши три попередні відповіді, які дав апостолові Петрові, зрозумів, що, згідно з математичним законом переставлення, були ще тільки три можливості! Але це був останній шанс! Тому мусив якнайобережніше вибрати, яка з цих трьох можливостей правильна.
Протягом цілого століття намагався вивчити людське серце, беручи до уваги все, що, ймовірно, могло впливати на мотиви людських учинків і, як наслідок, дозволяло оцінювати, чи певна особа діє з добрими, чи злими намірами. Аналізував формування, середовище, темперамент, вплив знайомих, нагоди й випадковості, силу спокуси, значення колишніх перемог і поразок, а також усі значимі чинники. Та чим глибше досліджував людську натуру, тим більше перед ним відкривалося неймовірна плутанина, що панувала в людському серці. Відтак чим більше років і десятиліть минало, тим він ставав менше впевнений у тому, чи коли-небудь зможе правильно відповісти апостолові Петрові.
Нарешті настав день, коли закінчився відведений йому термін. Енді мусив востаннє постати перед апостолом Петром. Апостол люб’язно привітав його й запитав:
— Ну що, Енді, можливо, тепер зможеш правильно відповісти на моє запитання? Хто з тих трьох чоловіків був боягузом, хто — відважним, а хто – жадібним?
 Енді сумно похитав головою. Хоча дуже старався, не мав жодного поняття, яким були мотиви вчинків цих трьох осіб.
— Правду кажучи, — відповів, відчуваючи, що його мучать сумніви, — не знаю.
Тоді апостол Петро зробив неймовірне. Голосно й радісно вигукнув:
— Нарешті! Слава Богу, мій любий Енді! Нарешті ти дав таку відповідь, яка відчинить перед тобою небесну браму!
І, відступаючи набік, пропустив людину, яка більше ніколи не осуджуватиме своїх братів.


Ніл Ґвілемет. "Історії для душі: Лагідний подув"

неділя, 20 травня 2012 р.

Сьогодні - 46-ий Всесвітній день соціальної комунікації

Повний текст послання Папи Бенедикта XVI на 46-ий Всесвітній день соціальної комунікації.

Цього року темою цього дня обрано
«Мовчання і Слово як шлях євангелізації».


Дорогі брати і сестри,

 У зв’язку із наближенням Всесвітнього дня соціальної комунікації 2012, хочу поділитися з вами деякими роздумами стосовно аспекту процесу людської комунікації, про який, не зважаючи на його важливість, часто забувають, однак на даний час є необхідно про нього згадати. Він стосується відносин між мовчанням і словом: двома аспектами комунікації, які повинні зберігати між собою рівновагу, наслідувати один одного і доповнювати, щоб досягнути автентичного діалогу і глибокої близькості між людьми. Коли слово і мовчання виключаються навзаєм, комунікація погіршується або тому, що викликає певне непорозуміння, або навпаки – створює атмосферу холоду; коли ж мовчання і слово доповнюють один одного, то комунікація набирає цінності та значення.
Мовчання є інтегральною частиною комунікації і без нього не можуть існувати слова, багаті контекстом. В тиші слухаємо і краще пізнаємо самих себе, народжуються ідеї і набирають глибини, ми краще розуміємо те, що хочемо сказати або те, чого очікуємо від інших, і вибираємо як виразити себе. Замовкаючи, дозволяємо іншій особі говорити, виражати себе, а самі уникаємо того, щоб бути повністю прив’язаними до своїх слів та ідей, без відповідного обміну думками. таким чином створюється простір для взаємного слухання, і можливими стають глибші людські відносини. У мовчанні, наприклад, розуміється найбільш автентичні елементи комунікації між закоханими; жести, вирази обличчя та мова тіла є знаками, якими вони об’являють себе один одному. У мовчанні промовляють радість, турбота і терпіння, які власне в ньому знаходять інтенсивну форму вираження. Власне з мовчання виникає більш активна комунікація, яка вимагає чутливості і здатності слухати, від чого часто проявляється істинна міра і характер відносин. Там, де є багато повідомлень і інформації, мовчання стає необхідним для розрізнення того, що важливе від того, що неважливе або другорядне. Глибші роздуми допомагають нам відкрити зв’язок, що існує між подіями, які на перший погляд виглядають не пов’язаними між собою, оцінити та проаналізувати повідомлення. Завдяки цьому можна ділитися роздумами та відповідними думками, що дає можливість для автентичного, спільного пізнання. Для цього необхідно створити відповідне середовище, свого роду «екосистему», в якій би підтримувалась рівновага між мовчанням, словами, зображеннями та звуками.

Процес сучасної комунікації значно мірою керується питаннями, які прагнуть знайти відповіді. Пошукові системи та соціальні мережі стали вихідною точкою комунікації багатьох людей, які шукають поради, ідей, інформації та відповідей. У нашому часі інтернет все більше стає форумом для питань і відповідей. Що більше, часто сьогодні людину просто закидають відповідями на питання, яких вона ніколи не ставила, і потребами, яких ніколи не відчувала. Якщо ми прагнемо розпізнати і зосередитись на істинно важливих питаннях, тоді мовчання стає цінним даром, який дає нам можливість правильно розрізнити серед багатьох стимулів і відповідей. У цьому складному та різноманітному світі комунікації багато людей ставлять перед собою основні питання людського існування: Хто я? Що я можу знати? Що я повинен робити? На що можу надіятися? Важливо є утвердити тих, хто ставить ці запитання, і відкрити можливість для глибшого діалогу, що складається із слів, обміну думками, але також із запрошення до роздумів і мовчання, які часом можуть бути більш красномовними, ніж поспішна відповідь і дозволить тому, хто запитує, досягти власної глибини, відкритися на шлях відповіді, який Бог записав у серці людини.

Цей безперервний потік запитань показує велике бажання людини шукати істину, більш чи менш важливу, яка дасть сенс і надію для існування. Людина не може задовольнятися простим і толерантним обміном скептичними думками про життя: всі ми шукаємо істину і ділимося цієї глибокою тугою, особливо в наш час, коли «люди, які діляться інформацією, діляться самими собою, своїм баченням світу, надіями та ідеалами» (Послання на Всесвітній день соціальної комунікації, 2011).

 Цікаво розглянути різні форми веб-сайтів, програм та соціальних мереж, які можуть допомогти сучасній людині пережити моменти рефлексій і справжніх питань, але і знайти простір мовчання, можливості для молитви, медитації або ділення Словом Божим. У стислому повідомленні, часто не довшому, ніж рядок у Біблії, можна висловити глибокі думки, якщо не нехтувати розвитком свого внутрішнього життя. Не дивно, що в різних релігійних традиціях самотність і тиша є привілейованими просторами, які допомагають людям знайти себе та істину, яка надає сенсу всім речам. Бог біблійного одкровення говорить без слів: «Як показує хрест Христа, Бог також говорить у тиші. Мовчання Бога, досвід віддалення від Всемогутнього і Отця становить вирішальний етап земного шляху Сина Божого, втіленого Слова. (...) Мовчання Бога є продовженням його попередніх слів. У ці моторошні моменти він промовляє у таємниці Його мовчання» (Постсинодальне Апостольське Повчання «Verbum Domini», 30 вересня, 2010, 21). У мовчанні Хреста промовляє Божа любов, яка є найбільшим даром. Після смерті Христа земля перебуває у тиші та у Велику суботу, коли «Цар заснув, а Бог в людській плоті викликав тих, що спали упродовж століть» (див. Читання на Святу Суботу), лунає голос Божий, сповнений любові до людства.

Якщо Бог говорить з людиною в тиші, то в мовчанні і людина виявляє можливість поговорити з Богом і про Бога. «Нам потрібна тиша, яка стає спогляданням, що дозволяє нам увійти в мовчання Бога і так сягнути туди, де народжується Слово, Слово відкуплення» (Проповідь під час Літургії на закінчення пленарного засідання Міжнародної богословської комісії, 6 жовтня, 2006). Коли йдеться про велич Бога, наша мова завжди невідповідна, і так відкривається простір мовчазного споглядання. З цього споглядання народжується з усіх своїх внутрішніх сил нагальна потреба місій, нагальна необхідність «звіщати те, що ми бачили й чули» (пор. 1 Ів. 1, 3). Мовчазне споглядання дозволяє нам зануритися в джерело Любові, яке веде нас до нашого ближнього, відчувати його біль і дати йому світло Христове і Його послання життя, Його дар цілковитої любові, яка спасає.

У мовчазному спогляданні виявляється ще сильніше те одвічне Слово, через яке був створений світ і задуманий план спасіння, який Бог здійснює через слова і дії в історії людства. Як зазначає Другий Ватиканський Собор, Боже одкровення відбувається «через дії і слова, що мають внутрішню єдність: справи доконані Богом в історії спасіння ілюструють і підтверджують науку і справи, висловлені словами, а слова звіщають діла і прояснюють таємниці, що містяться в них» ( «Dei Verbum», 2). Цей план порятунку має свій апогей в особистості Ісуса з Назарету, посередникові та повноті одкровення. Він показав нам справжнє обличчя Бога Отця та через Його хрест і воскресіння вивів нас з рабства гріха і смерті до свободи дітей Божих. Основне питання щодо сенсу людського життя міститься в таємниці Христа, це відповідь, здатна обдарувати миром неспокійне серце людини. З цієї таємниці народжується місія Церкви, і саме ця таємниця стимулює християн проголошувати надію і спасіння, щоб свідчити, що любов, яка сприяє людській гідності, будує справедливість і мир.

Слово і мовчання. Виховання себе до комунікації означає навчитися спілкуватися, споглядати, а не тільки говорити. Це особливо важливо для тих, хто бере участь у ділі євангелізації: і мовчання, і слово є важливими і невід'ємними елементами діяльності Церкви в галузі засобів масової інформації, щоб знову проповідувати Христа в сучасному світі. Марії, чиє мовчання «слухає і чинить так, що родить Слово» (Молитва під час зустрічі з італійською молоді в Лорето, 1–2 вересня 2007 року), довіряю все діло євангелізації, яку Церква здійснює через засоби суспільної комунікації.


Ватикан, 24 січня 2011 року, свято св. Франциска Салезького

BENEDICTUS PP XVI

Переклад "Католицького Оглядача"

пʼятниця, 18 травня 2012 р.

«Тут є наші овечки, і я прийшов взяти їх на свої рамена», - Блаженніший Святослав у Харкові

«Тут є наші овечки, і я прийшов взяти їх на свої рамена. Я залишив дев’яносто дев‘ять овець там, де є тисячі вірних і храмів, і приїхав сюди, щоб ви відчули, що за вами стоїть велика Церква», - сказав Блаженніший Святослав під час проповіді на Літургії у храмі Святого Миколая в Харкові, перебуваючи там із офіційним візитом, - повідомив о. Сергій Паламарчук, прес-секретар Донецько-Харківського екзархату.


Відтак, після Літургії, Предстоятель УГКЦ зустрівся з представниками облдержадміністрації Харкова. Зокрема, Главу УГКЦ зустрів Ігор Шурма, заступник голови облдержадміністрації. Після цього Блаженніший Святослав зустрівся із Ігорем Тереховим, заступником міського голови з питань розвитку та забезпечення життєдіяльності міста.


Слід відзначити, що між зустрічами Блаженіший та представники облдержадміністрації поїхали до дошки Патріарху Йосифу Сліпому, поклали квіти і спільно помолилися.


Під час розмови із представникам влади, як міської так, і обласної, Глава УГКЦ висловив вдячність за встановлення і відновлення меморіальної дошки Патріарху Йосифу Сліпому. Крім того, очільник греко-католиків наголосив на «однаковому ставленні до всіх конфесій і релігій». «Бо у нас, церковних служителів і представників влади, спільна мета - зробити так, щоб у нашій державі і суспільстві кожен почувався комфортно і відчував повагу до себе, незалежно від релігії, конфесії, кольору шкіри. Ми присутні тут, щоб послужити людині».


Слід додати, що в облдержадміністрації Блаженіший Святослав висловив подяку Михайлу Марковичу Добкіну, голові Харківської облдержадміністрації, за віднайдений в архівах молитовник-часослов, який було вилучено у Патріарха Йосифа, коли він перебував в ув‘язнені у Харкові. «Кілька місяців тому у Львові я отримав цікавий подарунок від Михайла Добкіна, який передав мені екс-губернатор Львівщини Михайло Цимбалюк. Це був молитовник Патріарха Йосипа Сліпого старослов’янською мовою, але написаний латинськими буквами. Це унікальне видання. Цю книжечку було конфісковано в Йосифа Сліпого у Харкові і зберігався в архіві. Михайло Добкін передав мені цей молитовник як особливий знак, який пов’язує і Патріарха Йосифа Сліпого, і всю нашу церкву з харківською землею. Це мій перший візит на Харківщину як очільника УКГЦ, але, я думаю, що перед нами ще багато різних добрих справ, які ми можемо спільно зробити. Дякую за те, що пам'ять Патріарха Йосифа Сліпого поважають на Харківщині», - зсказав Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.


На завершення зустрічей Глава УГКЦ подарував представникам влади Катехизм УГКЦ, диск інтронізації і фотоальбом першого року свого предстоятельського служіння.


Департамент інформації УГКЦ



Додаток:

Меморіальна дошка Патріарху Йосифу Сліпому була встановлена в серпні 2005 року зусиллями громадських організацій Харкова та Світового конгресу українців на будинку колишньої пересильної в'язниці («Тюремний замок») за адресою: Харків, вул. Малиновського, 5, де в 1960-х роках перебував Патріарх Йосиф під час свого арешту.

четвер, 17 травня 2012 р.

В Україну з візитом приїде президент Папської ради у справах соціальної комунікації Архиєпископ Клаудіо Марія Челлі

20-24 травня 2012 року відбудеться візит в Україну президента Папської ради соціальної комунікації – Його Високопреосвященства Клаудіо Марії Челлі. Мета візиту Архиєпископа Челлі – ознайомлення з комунікаційною діяльністю Української Греко-Католицької Церкви та Римо-Католицької Церкви в Україні. Крім того, ватиканський достойник поділиться досвідом Католицької Церкви у веденні інформаційної діяльності.


У рамках візиту відбудеться, зокрема, його лекція в Інституті міжнародних відносин та Інституті журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка на тему «Проголошувати цінності сьогодні».


Президент Папської ради соціальної комунікації прочитає лекцію для семінаристів, студентів Українського католицького університету та католицьких журналістів на тему «Нові медіа та християнська ідентичність». Він також проведе низку зустрічей з офіційним керівництвом УГКЦ.


Слід відзначити, що ватиканський дипломат візьме участь у робочому засіданні, на якому обговорюватимуть стратегію комунікаційної діяльності УГКЦ.


Програма перебування Архиєпископа Челлі передбачає Київську та Львівську частини візиту.

Департамент інформації УГКЦ



Додаток:

Клаудіо Марія Челлі в 1970 році вступив на дипломатичну службу Папського Престолу. Ніс службу при Апостольський нунціатурах у Гондурасі, Аргентині та на Філіппінах. У 1990 році став заступником Генерального секретаря з відносин з державами Державного секретаріату Папського Престолу. 16 грудня 1995 року був призначений секретарем спадщини адміністрації Папського Престолу, і незабаром – 6 січня 1996 року – був висвячений на єпископа Папою Іваном Павлом II.

Разом з Йосі Бейлін, заступником міністра закордонних справ Ізраїлю, підписав 30 грудня 1993 в Єрусалимі першу угоду – так звану основну угоду - між Святим Престолом і Державою Ізраїль.

Провідний спеціаліст з міжнародних відносин, деякий час займався відносинами з Китаєм і В'єтнамом, був членом різних делегацій, що направлялися на Схід. 27 червня 2007 року Папою Венедиктом XVI призначений президентом Папської ради з соціальних комунікацій та президентом Бібліотеки фільмів Ватикану.

26 травня 2009 року призначений Папою Венедиктом XVI президентом ради директорів Центру телебачення Ватикану.

вівторок, 15 травня 2012 р.

Упокоїлася в Бозі с.Февронія(Ганна)Кошевко

13 травня 2012 р. Б. на 88 році життя та на 66 році монашого життя відійшла до вічності с. Февронія (у хрещенні Ганна) Кошевко в будинку Святого Вінкентія, що  у Львові по вул. Антоновича. Похорон відбувся14 травня.

Некролог:

Бувши невичерпним у красі дарів,
як прещедрий скарб великої доброти, упокій,
як милосердний Бог, у країні твоїх вибранців ту,
котра переселилася до Тебе:
на місці відпочинку в домі Твоєї слави,
в поживі райській, у дівственній світлиці»,
стихира Чину монашого похорону

Сестра Марія Февронія народилась 08 січня 1924 року у родині Якова та Анастасії Кошевко, була п'ятою дитиною у багатодітній сім'ї. У 1943 році сестра вступила до Згромадження Сестер Милосердя св. Вінкентія, на облечинах у 1945 році отримала ім'я Марія Февронія. Перші обіти у Згромадженні Сестер Милосердя сестра Февронія склала 04.12.1947 р., опанувавши довгий шлях формації, 19.07.1956 р., склала довічні обіти Господу, які приймав о. Йосиф Де Вохт, вікарій УГКЦ та протоігумен Львівської провінції Згромадження Редемптористів.

Господь наділив сестру Февронію великими природними здібностями, мудрістю, красою, гострим розумом, второпністю та почуттям гумору. З благословення настоятелів сестра Февронія деякий час працювала у монастирському домі сестер милосердя у Станіславові, де діяв притулок для сиріт «Пресвятої Трійці». У 1945-1950 рр. адміністративні структури УГКЦ, які знаходилися в межах Радянського Союзу були на офіційному рівні ліквідовані, єпископи ув'язнені або фізично знищені, світське духовенство частково ув'язнено, монастирі закриті, а частину монахів та монахинь репресовано. Історичні події того часу мали значний вплив на існування та розвиток Згромадження, чимале випробування віри зазнали сестри тієї історичної доби.

Усі ці роки сестра Февронія товаришувала іншим сестрам, щоденно беручи живу участь у Хресній дорозі Спасителя своїми власними стражданнями. Окрім насиченого та впорядкованого чернечого життя, Сестра Февронія протягом 20 років виконувала функції молодшого медичного персоналу (сестери-господині) у Народній лічниці (зараз, - благодійна установа «Шпиталь митр.А.Шептицького»), де нераз доводилось працювати і вдень і вночі. Під час виходу Церкви з підпілля сестра Февронія працювала в Митрополичих палатах, одночасно допомагаючи священнослужителям Архикатедрального Собору Святого Юра. Згодом, коли монастир та храм св. Йосифа Обручника розпочали свою діяльність, сестра Февронія увесь свій багаторічний досвід, спрямувала на працю, викликану потребами відбудованого монастиря та церкви. У 2000-му році сестра Февронія переселилася до головного дому Згромадження, з часом, прогресуюча недуга повністю позбавила її зору. Незважаючи на свій вік та фізичні вади, вона не змінювала укладу свого чернечого життя. Сестра не упускала виконання монашого молитовного правила, яке діє у спільноті. Останні роки життя її визначальним апостолятом була молитва.

Постать Сестри Февронії назавжди залишиться увічненою в пам'яті сестер Згромадження та Церкви, яким вона залишилась вірна у найважчих хвилинах свого життя. Сестрі довелося побачити все: і війну, і голод, і перемогу, перейти через сумні і радісні хвилини життя, крізь сотні сумнівів віднайти віру. Господь повелів так, аби за прожиті нею роки вона осягнула найцінніше, - істинний сенс євангельських рад, та їх практичне здійснення. Останні два роки свого життя сестра Февронія провела у монастирському домі св. Вінкентія по вул. Антоновича,73, у Львові, де сестри надавали їй професійну медичну, соціальну та духовну допомогу у важкій недузі, підтримували та опікувались нею до остання дня життя.

В наших серцях с. Февронія залишається як приклад молитви, покори, відваги та погідності духа.

Вічная память!

понеділок, 7 травня 2012 р.

Фоторепортаж з місця події

Вчора, у неділю 6 травня в нашому храмі відбувся вечір памяті блаженного священномученика Василія Величковського.

Дослідниця з Канади Ксенія Кноц ласкаво поділилась з усіма присутніми матеріалами про життя і діяльність владики, а також розповіла про процес ексгумації тіла і цікаву історію музея, присвяченого блаженному єпископу у Канаді.

Після доповіді учасники вечора мали нагоду переглянути історичний фільм, а опісля відбулась молитва на оздоровлення і помащення освяченою олією бл.Василя Величковського.

фоторепортаж див.тут:

Закон про десятину

Пропонуємо вашій увазі статтю, взяту із сайту: http://charnetskyj.org.ua/zakon-pro-desyatynu.
Кожний з нас хоч раз у розважаннях торкався цієї теми і сам для себе робив висновки... Хочемо, щоб наші вчинки були зрілими і відповідальними.

Одного разу побожний чоловік, який щонеділі бере участь у Службі Божій, з непідробним обуренням розповідав мені про те, що парох сказав неприпустиму річ: Ви тепер одержуєте більші зарплати і пенсії, але це ніяк не позначилося на церковній касі». Щоправда, священик не роз'яснив при цьому суті закону про десятину, якого дотримуються християни усіх Церков. Не сказав, чому християнин має обов'язок 10% від свого прибутку жертвувати на храм Божий. Дивно, але навіть активісти при церквах, не кажучи вже про інших мирян, просто не знають про існування такого закону. Чимало людей переконані, що вони кладуть у скарбничку гроші для отця та на потреби храму, тобто сприймають пожертву виключно з матеріальної точки зору.

Чому ж один із найважливіших канонів (і не тільки у християнстві) незнаний українцям? У розмові з кількома парохами виявилося, що священики побоюються говорити з парафіянами на таку тему, оскільки вважають, що люди сприйматимуть це як фінансове зацікавлення самого священика. Така позиція, безперечно, помилкова, адже пояснювати Закон Божий є прямим обов'язком парохів. Християнин повинен знати їх (себто закони). Інша справа — як вірні їх дотримуватимуться. Адже пояснюються приписи, які Бог передав людям через Мойсея: не свідчити несправедливо, не чужоложити, не красти і т.д., — як і закони, які виголосив Ісус Христос у Нагірній проповіді. Чимало ж людей легковажить ними, не зважаючи на наслідки переступу. Одначе першою умовою підпорядкування закону є його знання. Чи має право священнослужитель приховувати від мирян закон про десятину, заповіданий Богом: «Всяка десятина від землі, чи від посівів поля, чи від плодів від дерева буде Господеві; (вона) свята Господеві» (Лев. 27, 30)(підкр. — О.Г.).

Тобто суть десятини — далеко не матеріальна її сторона. Насамперед — це один із виявів зв'язку людини з Богом. Цей зв'язок виявляється у молитві, в діяльності, у ставленні людини до інших людей, а також у дотриманні приписів закону. Про десятину у Біблії читаємо: «Даватимеш точну десятину з усього врожаю твого посіву, з того, що виросте на полі щороку... десятину твого зерна, твого молодого вина й твоєї олії і перваків твоєї високорослої і дрібної скотини...», — тобто сучасною мовою: всього доходу сім'ї. І далі пояснюється мета, для чого потрібно це робити: «... щоб Господь, Бог твій, благословив тебе в усякому ділі рук твоїх, за яке б ти взявся» (Втор. 14, 22-28). Отже, десятина, яку мирянин жертвує на Церкву — це вияв дотримання Божого Закону, а не якась данина парохові.

Ісус Христос не відмінив закону про десятину. Навпаки — наголосив на його необхідності. Пригадаймо: одного разу, дивлячись, як народ складав пожертви, Він побачив вдову, яка поклала дві лепти, і сказав Своїм учням: «Істинно кажу вам, що ота вбога вдовиця вкинула більш від усіх, які кидали у скарбоню. Усі бо кидали із свого надміру, а вона з убозтва свого все, що мала, вкинула, весь свій прожиток» (Мр. 12, 42-44). Апостоли, проповідуючи Євангеліє різним народам, творячи християнські громади, ставили перед ними умову: підпорядковуватися закону про десятину (Гал. 2,1-10). Чи варто доводити очевидне, що, визнаючи Бога і Його закони, християни створили Церкву — авторитетну суспільну силу, яка століттями дбала про духовне здоров'я народів.

Багатьох наших людей хвилює питання, на що спрямовуються пожертви, чи за їхній рахунок часом не наживається духовенство. Однак це дещо інше, а саме: стосується дотримання/недотримання Закону Божого самим священиком. Зрештою, можемо подивитися, як використовуються кошти у Католицькій чи Протестантській Церквах, вірні яких конечне відраховують 10% своїх прибутків на Церкву. Насамперед, клир сміливо виступає на захист народних інтересів, а не влади, певних політичних сил чи «грошових мішків», ведеться колосальна освітня робота (від дитячих садочків до університетів), відкриваються й утримуються медичні заклади, під опікою Церкви перебувають доми для людей похилого віку, Церква піклується про в'язнів тощо.

Не маючи належних коштів. Церква неспроможна виконувати не те, щоб соціальні програми, але й свого безпосереднього призначення, яке у пострадянських країнах полягає насамперед у веденні постійної місійної праці, новій євангелізації, необхідній для налагодження нормальних людських взаємин.

Атеїстичні народи приречені на корупцію, злочинність, хаос у політичному, громадському та родинному житті, оскільки в таких суспільствах фактично не діють жодні закони. Нинішня Україна належить, на жаль, до таких країн (тільки 35% населення визнають релігію важливою у своєму житті, тоді, яку США, наприклад, релігія важлива для 59% громадян). Чимало країн Західної Європи вважаються постхристиянськими, тобто відсоток людей, для яких релігія має велику вагу у повсякденні, невисокий. Але більшість у своїх вчинках, побудові відносин з іншими людьми, в родинах, на праці, в товариствах тощо керується традиціями. І ці традиції — християнські. У посткомуністичних країнах, навпаки, втрачено саме ці традиції. Навіть ті, хто вважає себе релігійним, часто-густо на практиці не дотримуються християнських законів. Тому в Україні місійна діяльність Церкви — архиважлива справа.

Невиконання вірними закону про десятину, звичайно ж, не дозволяє провадити цю безпосередню роботу Церкви. Найгірше те, що Церква внаслідок хронічного браку коштів опинилася в залежності від багатих жертводавців, а ними в нас є (і поки що можуть бути) переважно можновладці або політичні боси, які, зрештою, вже давно стали одним цілим. Відтак духовенство виявилося втягненим у політичні розігри, вельми далекі від християнських засад. Ігнорування, чи правильніше сказати, відміна закону про десятину штовхає Церкву приймати допомогу держави, що має, поза сумнівом, руйнівну дію на Церкву, насамперед провокує моральну деґрадацію духовенства, а відтак впливає на майбутнє Церкви, на духовне здоров'я народу, а звідси — й на фізичне.

Якими б не були новітні філософські віяння, актуальною залишається і залишиться думка вченого, мислителя Еміля Дюркгейма: «Людьми нас зробила релігія і тільки релігія». Відтак успішний розвиток суспільства, його процвітання неможливі, якщо члени суспільства, бодай більша його частина, не керуються законом і не підпорядковуються закону. Це не тільки загальновідома теза, а звичайна аксіома. Невірогідно також, щоби громадяни дотримувалися людських (державних чи звичаєвих) законів, якщо вони не визнають Законів Божих. Рано чи пізно витвориться ситуація, коли кожен вважатиме за доцільне керуватися тільки особистими вигодами, а, отже, обійти закон стане звичним явищем. Тоді мова йтиме про глибоку кризу в усіх, без винятку, сферах життя. Нинішня економічна криза (як минулі та й неминучі майбутні) — не що інше, як наслідок катастрофічних розмірів духовної кризи. І тільки!

Людина створена вільною, їй дарована Богом свобода вибору. Водночас вона (людина) не залишена напризволяще, не шукає навпомацки, що ж краще вибирати — їй дано Закон. І Закон не сліпий. Кожна позиція Закону, викладеному в десяти Божих Заповідях, Нагірній проповіді Ісуса Христа, обґрунтовується, пояснюється. Сюди належить і закон про десятину. Не сумніваймося: дотримання його не збіднить родину, громаду чи народ, а навпаки — збагатить, духовно і матеріально.

Р.S. Піднімаючи тему десятини, не боюся закидів про особисту зацікавленість: по-перше, я-жінка, а, по-друге, у сім’ї — жодного священика нема і в майбутньому не передбачається.

Оксана ГАЛЄІДА
За матеріалами християнського часопису "Мета"

неділя, 6 травня 2012 р.

УВАГА! Анонс

Ласкаво запрошуємо на вечір памяті, присвячений блаженному єп. Василію Величковському, який відбудеться у нашому храмі по вул. Залізняка 11.


Сьогодні, 6 травня, після Вечірньої, яка відслужиться за звичайним розкладом, запрошуємо послухати доповідь про ісповідника віри і переглянути документальний фільм про життя блаженного свяшеномученика.

вівторок, 1 травня 2012 р.

Сестри і молодіжна спільнота "Діти Святого Вінкентія" взяли участь у паломництві м.Снятин


У минулі вихідні 28-29.04.2012 відбулось III Паломництво Вікентійської Родини на могилу Блаженної Сестри Милосердя Марти Вєцкої (м.Снятин).

Тема цьогорічного паломництва -
"Бл. Марта Вєцка і Євхаристія"  

                    Гасло: «З відновленою любов’ю служімо вбогим!»

У цьогорічній програмі була представлена доповідь Провінційної Настоятельки Сестер Милосердя з Кракова (римо-католицького обряду) - с. Анни Бженк про значення Євхаристії у житті Марти Вєцкої.

Учасники мали нагоду дізнатися про життя Блаженної з документального фільму про неї.

Пізніше відбулось музичне представлення різних груп Вінкентійської Pодини, на якому молодіжна спільнота "Діти Святого Вінкентія" представила увазі всіх присутніх глибоку змістовну сценку про душу людини, а також виконала гімн спільноти.

Ввечері відбулась урочиста процесія зі свічками від храму до могили Бл. Сестри Милосердя Марти Вєцкої.

фоторепортаж події дивіться тут: