понеділок, 27 травня 2013 р.

Свято Урочистого Святого Причастя 26.05.2013

Минулої суботи і неділі, 25-26 травня 2013 р. Б., у храмі Святого Обручника Йосифа відбулось велике родинне свято - сорок наших маленьких парафіян вперше приступили до Святої Тайни Покаяння та урочисто прийняли Пресвяту Євхаристію. 

Святкову Божественну Літургію відслужив отець Петро Баран (ЧНІ) у супроводі диякона Тараса (ЧНІ).

Приготовляла дітей до такого важливого моменту сестра Олена Мацько.

Після богослуження діти отримали пам’ятки та привітання від духовенства, батьків і родичів.  

Сердечно вітаємо кожну дитину і родину з цим особливим днем!
Нехай Всемилостивий Господь супроводжує вас повік Своєю благодаттю на всіх стежинах життя!

пʼятниця, 24 травня 2013 р.

ДЛЯ БАТЬКІВ



Говоріть своїй дитині:  
1.Я люблю тебе.
 2. Люблю тебе, не дивлячись ні на що.
 3. Я люблю тебе, навіть коли ти злишся на мене.
 4. Я люблю тебе, навіть коли я злюся на тебе.
 5. Я люблю тебе, навіть коли ти далеко від мене. Моя любов завжди з тобою.
 6. Якби я міг вибрати будь-яку дитину на Землі, я б все одно вибрав тебе.
 7. Люблю тебе як до місяця, навколо зірок і назад.
 8. Дякую.
 9. Мені сподобалося сьогодні з тобою бавитися.

 10. Мблений спогад за день, коли ми з тобою щось робили разом.
 Розповідайте:
 11. Історію їх народження або усиновлення.
 12. Про те як ви "ніжилися" із ними, коли вони були маленькі.
 13. Історію про те, як ви вибирали їм імена.
 14 Про себе в їхньому віці.
 15. Про те, як зустрілися їхні бабусі та дідусі.
 16. Які ваші улюблені кольори.
 17. Що іноді вам теж складно.

 18. Що коли ви тримаєте їх за руку і стискаєте її 3 рази, це секретний код, який означає - "люблю тебе".
 19. Який у вас план.
 20. Чим ви зараз займаєтеся.
 Слухайте:

 21. Вашу дитину в машині.
 22. Що ваша дитина розповідає про свої іграшкайте, наскільки це для неї важливо.
 23. Питання, в якому ваша дитина дійсно потребує вашої допомоги.
 24. На одну секунду довше, ніж дозволяє ваше терпіння.

 25. Почуття, які стоять за словами вашої дитини.
 Запитуйте:
 26. Як ти думаєш, чому це сталося?
 27. Як думаєш, що буде якщо .....?
 28. Як нам це з'ясувати?
 29. Про що ти думаєш?
 30. Який в тебе найприємніший спогад за день?
 31. Як думаєш, яке "воно" на смак?
 Показуйте:
 32. Як зробити щось, замість того, щоб забороняти це робити.
 33. Як свистіти в травинки.
 34. Як тасувати карти, зробити віяло / будиночок.
 35. Як різати їжу.
 36. Як складати білизну.
 37. Як шукати інформацію, коли ви не знаєте відповіді.
 38. Прихильність до вашої "половинки".
 38. Що піклуватися про себе, доглядати за собою - дуже важливо.
 Виділіть час:
 39. Щоб спостерігати за будівельними майданчиками.
 40. Щоб дивитися на птахів.
 41. Щоб ваша дитина допомогла вам готувати.
 42. Ходити в різні місця разом.
 43. Копатися разом в бруді.
 44. Щоб виконувати завдання в темпі вашої дитини.
 45. Щоб просто посидіти з вашою дитиною, поки вона бавиться.
 Порадуйте свою дитину:
 46. Зробіть сюрприз і приберіть в її кімнаті.
 47. Покладіть шоколад в млинці.
 48. Викладіть їжу або закуску у формі смайлика.
 49. Зробіть якісь звукові ефекти, коли допомагаєте їй в роботі.
 50. Грайте з нею на підлозі.
 Відпускайте:

 51. Почуття провини.
 52. Ваші думки про те, як повинно було бути.
 53. Вашу потребу бути правим.
 Віддавайте:
 54. Дивіться на вашу дитину добрими очима.
 55. Посміхайтеся, коли ваша дитина заходить в кімнату.
 56. Відповідайте взаємністю, коли ваша дитина вас торкається.
 57. Налаштуйте контакт, перш ніж щось говорити (виправляти), щоб ваша дитина дійсно вас почула.
 58. Давайте вашій дитині можливість впоратись із своїм невдоволенням (гнівом, злістю), перш ніж надати їй допомогу.
 59. Зробіть ванну в кінці довгого дня.
 60. Виберіть самі ваш улюблений спосіб бути добрим до вашої дитини

Автор цієї підбірки нам невідомий, але, безперечно, поради варті уваги

середа, 22 травня 2013 р.

"Діти Святого Вінкентія" на соціальному фестивалі "Святкуймо Воскресіння разом"

У неділю святого Томи, 12 травня 2013 року, у Шевченківському гаю відбувся 5-й соціальний фестиваль "Святкуймо Воскресіння Разом". Захід традиційно організовує Українська Греко-Католицька Церква, на цей раз у співпраці з  Фундацією Духовного Відродження, Управлінням сім’ї, молоді та спорту ЛМР, Службою у справах дітей ЛОДА.

Як повідомляє Дивенсвіт, на Фестивалі було представлено 35 молодіжних парафіяльних спільнот, відбувся благодійний ярмарок, а також одночасно працювало 20 майстер-класів, виставка та малювання ікон просто неба. Завершився фестиваль святковим концертом.

Учасники молодіжної спільноти "Діти Святого Вінкентія", що діє при нашій парафії Св.Обручника Йосифа під проводом с.Юліани Андрусів, також взяли участь у благодійному ярмарку. Вони не тільки приготували яскраву презентацію спільноти, але і пропонували гостям свята скуштувати свої кулінарні вироби.

Шон-Патрік Лаветт: «Віра не для слабких, а для відважних»


Ватиканський журналіст, професор з комунікацій та керівник англомовної служби «Радіо Ватикану» Шон-Патрік Лаветт упродовж тривалого часу мав нагоду спілкуватися та висвітлювати діяльність двох сильних та відважних людей – Папи Івана Павла ІІ і Мати Терези із Калькутти. У подорожах із понтифіком він провів 26 років, приблизно стільки ж часу контактував із Матір’ю Терезою. Із цією харизматичною жінкою журналіст вперше зустрівся у 70-их роках минулого століття, коли йому було 22 роки і він тільки-но розпочинав свою творчу кар’єру.

Особисте знайомство з цими людьми, як зізнається Шон-Патрік Лавет, стало для нього неоціненним скарбом.

17 травня відомий журналіст та професор побував у Львові. Під час зустрічі із студентами та викладачами Українського Католицького університету, він поділися оповідями про життя Івана Павла ІІ та Матір Терезу із Калькутти.

Основні принципи двох святих

«Щоб бути ефективним, треба спуститися на землю, на рівень з тими, кому хочеш донести послання», – каже Шон-Патрік Лаветт.

Найперше, зазначає журналіст, Мати Тереза навчила його важливості дотику до хворих, уражених гріхом людей, приклад жертовного жесту, який не вичерпується лише грошовою купюрою, але потиском руки, посмішкою і пильним поглядом в очі нужденного.

Іван Павло ІІ показав приклад інтенсивного молитовного життя. Щоб досягнути змін у будь-чому, треба відважитися на перший крок. Щоб відважитися на перший крок, треба вірити. Щоб вірити і відважитися, треба вийти із зони комфорту. Так Шон-Патрік Лаветт формулює принципи ефективності, за якими жили двоє святих.

Відвага перейти межу до «прокажених»

«Не вірте тому, що ви чуєте, бачите і нюхаєте, але довіряйте дотику», - передає Шон-ПатрікЛаветт пораду Матері Терези.

Вперше він зустрівся з нею у 70-х р. у Калькутті. Ще 22-річним юнаком він брав у неї інтерв’ю. Одного разу вона сказала: «Я приходила до вас багато разів, а тепер час вам прийти до мене».

Як наголосив журналіст, вона не сказала ці слова із інтонацією прохання чи запрошення, але зі ствердністю в голосі.

«Звичайно, мамо, я прийду», - відповів він їй і поїхав до Калькутти.

Калькутта завжди була символом найнижчого соціального рівня, до якого лише може опуститися людина – там живуть найбідніші, каже журналіст. Там Мати Тереза заснувала колонію для прокажених. Зустрівшись із Шоном-Патріком Лаветтом у Калькутті, Мати Тереза попросила його залишити усі журналістські знаряддя – ручку, блокнот, камеру та інше.

«Вам це не знадобиться, - сказала вона. – Вам знадобляться очі, вуха і руки – ви сьогодні разом із сестрами підете до колонії прокажених».

Як розповідає Шон-Патрік, на той час він не знав, що проказа – це хвороба, яка передається і нею може захворіти будь-хто – від дитини до літньої людини. Проказу можна вилікувати уколами пеніциліну, однак в Індії про це ніхто не знав. У більшості людей, каже Шон-Патрік Лаветт, ця хвороба спричиняє гниття тіла, що супроводжується неприємним запахом. Лікувати таких людей слід радикальними заходами, як свого часу зробив сам Ісус Христос, наголосив лектор. Як очевидець, він розповідав, що у такій країні, як Індія, прокажені не мають можливості лікуватися, а натомість ховаються від людей, перебувають поза людським табором в очікуванні смерті. У Калькутту ніхто не хотів йти, але Мати Тереза була радикалісткою і пішла. Із описів Шона-Патріка, повітря у колонії прокажених було просякнуте запахом гниття, криком від болісних ран на тілі – дивитися на це завдавало страждання. А ще страшніше, каже Лаветт, доторкнутися до прокажених, однак Мати Тереза розвіювала вагання словами: «Якщо ви не бачите в цих людях Ісуса, то ви нічого не зможете зробити і втечете». Саме тоді Шон-Патрік Лаветт навчився від Матері Терези важливості дотику до людей із таким радикальним стражданням.

«У той момент ваше тіло робить дивовижні речі: ви перестаєте бачити, нюхати і слухати і починаєте доторкатися», – каже журналіст.

Такий же урок журналіст отримав, спілкуючись із Папою Іваном Павлом ІІ. Під час першого візиту до Америки, який, за словами Шона-Патріка, відбувся у 70-х роках, Папа приїхав до Маямі і пішов до церкви. Перед самим вівтарем стояли люди, які вже були на межі смерті від СНІДу.

«У 70-х роках СНІД, як хвороба, ще не була настільки вивчена як нині, - згадує Шон-Патрік. – На той час то була своєрідна проказа, яка, як вважали, передається мало не через погляд».

Однак, за свідченням журналіста, Папа Іоанн Павло ІІ не сторонився тих людей, а підійшов і обійняв їх. Шон-Патрік Лаветт поділився із студентами своїм найбільшим уроком: «Довіряйте дотику, бо не завжди те, що ви бачите, є правдою, – каже він. – Відважтеся вийти на контакт, за заборонену межу».

Відвага діяти радикально – вийти із зони комфорту

«Кожна велика людина, якій вдалося досягти змін, починала з того, що вийшла із зони комфорту, – каже журналіст. – Відвага перейти лінію є основою комунікації». За його словами, великі люди завжди поводяться радикально. Як він зазначив, у 70-х р. Мати Тереза ще не була відомою світу, а лише в межах Католицької Церкви як монахиня-місіонерка, яка трудиться у Калькутті. Він згадує, як у Римі, у найбільш старій його частині, вона заснувала свій дім благочинності на місці колишнього свинарника. Його почистили, однак монахині все ще мають кімнати у тих місцях, де колись жили свині, каже журналіст.

«Для Матері Терези було важливо жити з бідними, засвідчити бідність, і тому для служіння вона обрала найгірше місце у світі, – відзначив професор. Окрім колонії для прокажених, Мати Тереза заснувала будинок для вмираючих, розповідає Шон-Патрік Лаветт, куди могли прийти люди з вулиці, щоб померти з гідністю у атмосфері любові. Серед тих людей, за свідченням журналіста, було багато таких, чиє тіло було зраненим від укусів щурів, а в деяких тіло починали їсти черви.

«Сестри по одному витягували їх з голови одного чоловіка, – згадує побачене журналіст. – Там слова зникають, існує лише дотик і турбота». Дотик до нужденного, навіть до жебрака із простягнутою рукою, як Шона-Патріка навчила Мати Тереза, вартує більше, аніж кинуті монети.

У жестах служіння людям Мати Тереза не завжди була передбачливою. Один із епізодів зустрічі з Терезою вразив його найбільше. Проходячи вулицями Калькутти, Шон-Патрік Лаветт і Матір Тереза зустріли п’яного чоловіка. Монахиня попрямувала до нього, а Шон-Патрік очікував, що вона зробить якесь чудо над бідолашним чоловіком – підніме вгору, благословить, але вона його копнула.

«Це викликало шокуючий подив на моєму обличчі», – ділиться журналіст.

Мати Тереза із твердістю в голосі наказала тому чоловікові встати, попереджаючи, що коли знову побачить його на вулиці п’яним, то вижене його геть.

«А тепер ти йдеш за мною, до мого монастиря, – казала Мати Тереза до того чоловіка. – Мої сестри дадуть тобі чаю і заведуть тебе до дружини». А чоловік покірливо відповідав: «Так, так, матінко», – і йшов. Для Шона-Патріка це було шоком. «Ми вважаємо, що бути святим означає бути м’яким, поблажливим, – зауважує він. – Але бути святим – означає бути реальною особою, яка має справу з реальними ситуаціями – вона допомогла тому чоловікові, бо він потребував, щоб йому на той момент дали стусана».

Куди перед інавгурацією зник Папа?

«Щоб бути ефективним комунікатором, треба зійти на один рівень», – це друге правило, якому Шон-Патрік вчив студентів.

Джон Меггі, особистий секретар Івана Павла ІІ розповів Шону-Патріку про те, що у ніч перед інавгурацією на площі Св. Петра майбутній Папа кудись зник. У Ватикані його не могли знайти – була паніка. На той час, веде Шон, ніхто не міг збагнути, чи він злякався відповідальності і втік, чи кудись короткочасно відійшов. Джон Меггі двічі проходив повз каплицю, однак у темряві нічого не міг розгледіти. Коли він проходив знову, то помітив якийсь рух. Увійшовши всередину, він побачив, що Іван Павло ІІ лежав на підлозі долілиць і молився.

«Цілу ніч він провів там перед вівтарем», – передає Шон-Патрік спогади Джона Меггі.

Він розповів, що Папа Іван Павло ІІ відвідав багато країн і увесь час подорожував, однак це нелегко йому давалося, а особливо у старості і недугах, коли кволого на візочку, його пересаджували з літака на літак.

«Я мушу поїхати», –так він відповідав, коли Шон-Патрік застерігав його залишитися через слабкість і втому. Як наголосив Патрік-Шон, і Мати Тереза, і Папа були готовими вийти із зони безпеки. Журналіст пояснив, що для Івана Павла ІІ було важливо подорожувати лиш тому, що він прагнув будувати близькість із людьми.

«Відстань, яку об’їздив Понтифік, можна прирівняти до подвійної дороги до місяця», – зауважив лектор. Відтак, на адресу Папи подекуди летіли закиди, що він надто багато подорожує замість того, щоб вирішувати ватиканські проблеми. Але Папа їхав до людей зустрічатися з ними там, де вони живуть, на їхньому рівні і в їхньому просторі, тому, за словами Шона-Патріка, всі його так любили.

«Він спускався до нас і піднімав не просто словами, а діями», – відзначив він.

Відвага перейти через період темряви

За тривалий час знайомства із Матір’ю Терезою ватиканський журналіст мав змогу надихатися поривами ї віри і водночас помічав, як він називає, періоди темряви душі, які аж ніяк не пов’язані із сумнівами у існування Бога. Шон-ПатрікЛаветт поділився, що свого часу Мати Тереза проходила період, званий у християнській літературі, темрявою душі – періодом сумнівів. З погляду журналіста, віра в Бога залишалася твердою, але вона сумнівалася у своїй цілі – чи правильно вона діяла, чи тією справою займалася. Вона сумнівалася, чи має сенс те, що вона робить, каже журналіст.

«Це є найбільша спокуса, яку диявол дає Ісусові, щоб похитнути Його у важливості його місії, заради якої Він прийшов на землю», – зауважив Шон-ПатрікЛаветт. Період темряви у житті Матері Терези, як розповів журналіст, тривав дуже довго, однак Тереза ніколи не припиняла молитися і вірити, що вона прокинеться із цієї темряви.

Відвага дивитися в очі

«Віра є аналогова, а не цифрова: для неї треба час і відвага», - каже ватиканський журналіст. На його переконання, віра не для байдужих і слабких, але для відважних – слабкі залишаються на поверхні, а відважні спускаються на глибину. Якщо такі люди наштовхуються на скелю, вони падають у воду і відмовляються щось далі робити», -– зазначив Лаветт.

Внесок релігійного журналіста, на його думку, у здатності зустрітися з людьми на їхньому рівні, а не на рівні субординації чи зверхності. У комунікації важливим є контакт очей, казав журналіст і згадав про дві найбільш поширені у світі SMS з таким змістом: «I love you» і «it’s over». «Люди не хочуть про це говорити, дивлячись в очі – їм легше це зробити на відстані», – пояснює Лаветт. – Однак про любов, як і про розлучення треба говорити віч-на-віч, а не шукати фейсбук, телефон, чи щось інше».

«Для тих, хто прагне усе збагнути розумом, важливо побачити на власні очі, кому важливі емоції – важливий слух, людина, яка може повірити лише через досвід цінує дотик, а для найбільш духовно чутливих людей на першому місці буде нюх, смак. Господь наділив нас цими органами чуття, щоб показати якусь сенс життя. Шон-Патрік згадав про подарунок від Матері Терези. Коли він востаннє з нею бачився, вона подарувала йому статуетку Богородиці, яка відрізнялася від усіх інших. «Мати Божа тримала Ісусика не біля грудей, а на простягнутих руках», – каже Лаветт.

«Я даю тобі статуетку, – сказала йому Мати Тереза. – Щоб нагадувати тобі, що ми мусимо давати Ісуса іншим, не тримати його біля себе, але ділитися Ним, ділитися не тільки словами, а діями».

Автор: Ірина Наумець

Джерело:РІСУ 

вівторок, 21 травня 2013 р.

Особливий ювілей



Згромадження Сестер Милосердя ділиться радістю:
сьогодні свій 90-літній ювілей відсвяткувала найстарша сестричка Згромадження - 
с.Агрипіна (Анастасія) Василинин. 

Журавлиним ключем відлітають літа,
Ювілей вже на Вашім порозі
Але серцем своїм Ви завжди молода,
Хоча юність вернути не в змозі
Хай калиновий кущ щедро квітне в дворі
Солов’ї хай щебечуть грайливо
І щоб сонце сіяло ще довго вгорі
І жилося щоб мирно й щасливо.

Дякуємо Господу за дар життя с. Агрипіни, за те, що наділив її любов’ю і милістю, добротою, вмінням бачити радість життя навіть у найважчих моментах війни і переслідувань, за те, що дарував покликання до богопосвяченого життя і допоміг вірно його сповнювати. 

Сестра Агрипіна більше 70-ти років є членом Згромадження.
Своєю щиросердечною посвятою, відкритістю на Бога і ближнього, своїм вірним служінням вона завжди була прикладом для наслідування, і зараз залишається прикладом побожності, жертовності  і підтримує всіх потребуючих своєю молитвою.

Просимо в Бога благословення і міцного здоровя для с.Агрипіни, 
а, звертаючись до всіх друзів нашого Згромадження, просимо про молитву за нашу дорогу співсестру.   

с.Валентина Рябушко

Духовна криза починається з браку любові у сім’ї, – Блаженніший Любомир Гузар

Ваше Блаженство, наше суспільство перебуває в глибокій кризі, багато хто говорить, що це криза духовна, і вбачає в ній відображення кризи української родини, сім’ї як родинного осередку, і, перш за все, як домашньої церкви, яка, з поміж іншого, перестала бути осередком спільної молитви, перестала бути місцем, де підростаюче покоління перебирає естафету віри від своїх батьків. Чи, на Вашу думку, це відповідає дійсності?


Мені здається, що так. Починаймо від того, що криза, в якій ми є, не є головно економічною, хоча багато хто думає, що у всьому тому винна таки економічна криза. На мою думку, не є це остаточно і політична криза. Ті та інші подібні форми кризи – це симптоми або видимі аспекти кризи, яка має глибоке духовне коріння. З другого боку, ця духовна криза, яка є біля самого джерела всіх цих безладів, до дуже великої міри спричинена безладдям у родині. Тому що родина, сімейне життя у наші часи з багатьох різних причин стало таке, скажімо, ненормальне, нездорове. На підставі того люди, які виростають у кризових сім’ях, попадають у багато інших, похідних криз, наслідків тієї основної кризи, що є в родині. Бо сім’я – це основна одиниця, в якій людина стає особистістю, розвиває і втілює свої Богом дані дари. Найперше, через сім’ю, через батька і матір, Господь Бог передає дар життя – родиться дитина. Перші, хто нею займаються, є батько і матір. Дитина стає свідома свого «я», коли дивиться в обличчя батька чи матері. Тоді вона починає відчувати, що є хтось другий, що є і ти, і я. А крок за кроком її дальший розвиток відбувається у лоні родини, самих батьків, якщо є більше дітей, то в тому родинному середовищі. І її розвиток, її набуття свідомості і здійснювання Божих дарів починається власне на тому рівні. Те, що дитина одержить вдома, в середовищі, яке називаємо сім’єю, залишається на все життя. Якщо ми маємо такі кризи, як економічна, політична чи якась інша, то це наслідок того, що дитина вдома не набула належної духовної формації.


Пригадую один такий момент: я часто на нього покликаюсь, бо він дуже ясно стоїть мені перед очима і є багатомовний. Коли я був душпастирем в Америці, то на території моєї парохії була в’язниця-шпиталь. Туди приводили в’язнів з різних інших в’язниць, які потребували фізичного чи психічного лікування. Один мій парохіянин, лікар за фахом, працював в тій в’язниці. Його завданням була перша співбесіда з тими в’язнями, яких туди привозили. Він, безумовно, мав документи про них, але старався пізнати кожного з них як людину. І він мені сказав, що з кожних десяти в’язнів, з якими він говорить, дев’ять нарікають на те, що в дитинстві не відчули батьківської чи материнської любові. Тому вони і стали жертвами спокус жити злочинним життям. Це дуже промовисто. Людина, яка вже дозріла, яка зараз розуміє і бачить, що пішла не тим шляхом, яким повинна була йти, тепер усвідомила, що причиною цього, значною причиною, був брак нормального сімейного середовища, в якому вона мала би виростати.


І я думаю, що те, що сьогодні відбувається, діється з браку тої любові, якої не передали батьки своїм дітям, або з поганого прикладу, який батьки дали для них, або з поганого способу поведінки. Може, батьки у свій спосіб старалися дитині догодити, забезпечити житлом, харчами, здоров’ям, але не вміли передати духовних цінностей. Словом, замість виховувати дитину духовно радше руйнували її. Крім того, дитина не відчула якогось порядку у ставленні батьків поміж собою, справжнього виховання, бажання і старання батьків прищепити їй поняття чогось доброго і правильного. Також батьки не подбали про те, щоб її захоронити від різних впливів – від поганого товариства, від неконтрольованого використання засобів масової інформації. І та дитина якось росла, силою факту свого існування просто собі росла. Але не ушляхетнювалась, не використовувала належно того всього, що повинна була дістати, бо не було кому їй того дати. І вона виростала не як доглянута квітка, а як будячок. А пізніше наслідки ми бачимо у тих великих суспільних кризах, які спричинені людьми.


Кризи не повстають від себе, кризи повстають через людей. Людей, які не мали належної формації, коли були дітьми, не мали відповідної батьківської та шкільної опіки, взагалі були позбавлені якоїсь релігійної формації. Вони виросли і живуть такими, якими вони є, але не є щасливими, не є вповні собою, а ще гірше – цілковито готові також і другим життя руйнувати. Отже, те, що діється сьогодні, можна вважати наслідком браку виховання, тої основної формації, яку людина повинна діставати в середовищі, в лоні своєї родини, від своїх батьків, рідні.


Ваше Блаженство, Ви дуже чітко описали всі ці проблеми. А якою, на Вашу думку, мала би бути українська родина як домашня церква? Яким би мав бути ідеал, до якого мала б стреміти українська родина?


Треба собі дуже добре усвідомити, що у тій Вселеній, яку Господь Бог сотворив, ми можемо приглядатися до людської спільноти з різних аспектів. Перш за все – дивитися на людину, яку сотворив Господь. Господь Бог сотворив людину, щоб вона жила у сім’ї, щоб вона жила в тій основній спільноті, першій спільноті, в якій вона одержала дар життя і в якій повинна діставати свою основну формацію. Далі ця родина живе у громаді, а громада – це не принагідний збір людей. Господь Бог так сотворив світ, що людина живе в громаді, в спільноті більшій, невипадково. Наприкінці навіть така велика громада, яку ми називаємо нарід чи держава, є також в рамцях Божого плану. І тепер: треба бачити людину в тих різних видах, в яких вона живе: людина як Боже сотворіння, Божа дитина, людина в громаді, в державі. Ми застановляємося: якою б ми хотіли бачити оцю першу спілку, в якій дитина має виростати?


Там мусить панувати любов, перш усього. Отой поцілунок матері чи батька – це щось надзвичайно важливе. І це свідчення того, що в сім’Ї є любов. Поцілунок для дитини, немовлятка, передає оте відчуття материнської – батьківської любови. Друге, дитина мусить відчути прихильність свої батьків у всьому: що вони справді дбають за неї, що вона може до них прибігати з усіма своїми потребами, що вони хочуть їй добра. Але є ще один надзвичайно важливий елемент у родинному житті. Поведінка батьків, стосунки батька і матері поміж собою повинні бути такими, щоб стати добрим приміром любові між тими двома особами. Дитина приглядається, виростає у світлі тої любові, яка лучить батька і матір. Дитина мусить це все відчути. З часом, як трохи підросте, вона мала б навіть те відчути, що коли батьки щось забороняють, кажуть «ні», то не роблять тому, щоб дитині дошкулити, але щоб дитину захоронити від зла. Забирають їй той гострий ніж чи ту бритву, якою дитина хоче бавитися, бо вони знають, що це закінчиться недобре – дитина пораниться.


Дуже важливо, щоб батьки дбали про добре товариство для дитини. Перше товариство – то рідня, ті браття і сестри, що вони живуть в мирі, що вони один одного також люблять, хочуть одне одному добра. Значить, щоб дитина відчувала в тому середовищі оту згоду, оту спільноту. Це може приймати різні форми, у спільному святкуванні, і зрозуміло, у формі спільної молитви. Зазвичай, спільна молитва відбувається вечорами, коли і батько, і мати, і всі діти є вдома. Це також важливий приклад надзвичайно формативної спільноти для дитини: батьки і діти моляться разом, одним словом, це відчуття стосунків з Господом Богом, буття в Ньому завжди, дуже потрібне. У родині повинне панувати вирозуміння, справедливість, відсутність будь-якої форми насилля. Дитина має відчувати себе безпечною у своїй сім’ї і родині. І батьки, і рідня – брати і сестри, це ті люди, які хочуть захороняти дитину від будь-якого зовнішнього насилля, ну а я вже не згадую якогось насилля в сімї, де би батьки знущалися над дитиною, або своєї поведінкою давали їй примір ненависті, нетерпеливості один до одного. Цього в тій родині не може бути. Дуже важливе відчуття, що батьки дбають. І дитина, яка виростає в такій релігійній атмосфері, благородній атмосфері, атмосфері любові, це є завдаток на щасливе дальше життя, на гарний розвиток.


Як я вже згадав, батьки повинні абсолютно оберігати дитину від поганого впливу, від поганого товариства, від поганих примірів, поганих книжок, поганих телевізійних програм, всього такого, де б дитина могла б прийняти якусь недобру, неморальну ідею за добру.


Чи є якась важлива специфіка української родини?


Родини в усьому світі мають ті самі потреби. Вони всі створені Богом. Якщо вони цей Божий порядок признають, його сповняють, то тоді діти виростають в такій атмосфері, яка веде до ушляхетнення. Завжди мусимо починати від тих основних правд сотворіння, того порядку, того ладу, який Сотворитель призначив для людей. Після цього, як українці, маємо дбати, щоб наші діти вдихали ту українську мову, історію, культуру – нею жили, нею захоплювалися, нею своє життя наповняли. Але найперше треба думати категоріями Божого сотворіння.


Наші єпископи на Синоді прийняли документ про парохію як живий організм і як місце зустрічі з Христом. Але без онови родини тяжко розраховувати на онову наших парохій. А в той же час, без оновлених парохій неможливо розраховувати на оновлену родину. Виходить таке зачароване коло. Як з нього вийти?


Ні, воно тільки виглядає, як зачароване коло. Мені здається, що само собою зрозумілим є те, що не може бути здорової родини без доброї парохії в нормальних обставинах. Як не може бути гарна здорова парохія, якщо родини не є належно сформовані. Тут розходиться про щось інше. Життя в парохії – це життя у спільноті, яке охоплює дуже багато видів. Починаймо хоч би від того – парохія – то є збір сімей.


У нашій Церкві, в нашій культурі священик дуже часто одружений і має свою родину. Та родина на парохії повинна бути взірцевою, приміром для всіх інших. Це є лише один із аспектів, але безумовно дуже важливий, на який в подальшому розвитку тієї програми, чи як ми її називаємо – стратегії, буде напевне взятий під увагу. Не можна взяти всього відразу. Бо парохія, бачите, має церковний аспект, суспільний аспект, виховний аспект , шкільний аспект, має громадське життя, має політичне життя. Все це разом творить оцю парохіяльну спільноту. І владики, на мою думку, надзвичайно второпно представили цілість.


Думаю, що сімейне життя, природно, було би першою такою частиною, на яку громада, парохія, повинна звернути увагу. Пізніше є багато інших аспектів, на які треба буде звернути увагу. І я впевнений, що крок за кроком це буде здійснюватися.


Парохія – це склад багатьох аспектів, які мусять мати рівновагу і співдіяти між собою. Коли люди усвідомлюють, що то значить, яка є важливість парохії, і багато тих речей, які вважаємо корисними, властиво можемо сповнити тільки у тій більшій громаді, якою є парохія. Родина, сім’я, може далеко краще розвиватися у добрій парохії.
Найкраще було би, дозволю собі таке порівняння, першою точкою, на яку владики би звернули увагу, була би Церква. Це – найважливіше. Але Церква живе в парохіях. Тому замість теоретичного розгляду людського життя і співжиття владики одразу почали з практичного: Церква, яка живе в спільноті. А далі: сім’я, катехизація, благодійність, громадський порядок. Усе це є важливе, але все це відбувається у громаді на підставі того, що ми називаємо Церква як Божа установа.


Я переконаний, що владики добре почали, представляючи основну спільноту церковного життя. Бо особисте життя чи навіть сім’я як домашня церква не є дуже добре зрозуміла поза тою спільнотою, якою є громада, парохія. Я певний, що крок за кроком будемо старатися розглянути і удосконалити кожний аспект того парохіяльного, спільнотного життя.


Митрополит Андрей Шептицький зумів зробити нашу Церкву опорою української родини. Що з його спадщини, на Вашу думку, могло би бути актуальне у наш час, корисне для родини як домашньої церкви. Можливо, хтось із Ваших попередників в чомусь тут відзначився? Що би з цієї спадщини було би корисне зараз?


Я думаю, що всі мої попередники – і Митрополит Андрей, і Митрополит Йосиф, і Митрополит Мирослав – старалися, щоб в Церкві була побожна, жива, здорова, духовно і тілесно, родина. Це свого роду провідна думка кожного з них: якщо є здорова родина і правильне поняття родини як Богом даної суспільної одиниці, тоді усе суспільство, і під оглядом церковним, і світським, суспільним і соціальним, є сильним, воно тоді може опиратися різним спокусам.
Андрей Шептицький вже при кінці життя і в дуже критичних обставинах проводив синоди, зібрання духовенства, на яких обговорювали крок за кроком Десять Заповідей Божих, які в тих страшних обставинах священики мали передавати людям. А що це значить? Передавати кому? Передавати тим родинам, які творять парохії, тим спільнотам, в яких Церква живе. З Божою поміччю священики відгукнулись і зрозуміли. І те, що ми за останню половину минулого століття не загинули, не відреклися Бога, не відреклися свого народу, це треба завдячувати тій увазі, яку Митрополит присвятив духовному життю сім’ї.


Коли Слуга Божий Патріарх Йосиф, його наступник, вийшов з неволі, коли відвідував українські поселення, бо в Україну не міг повернутись, то звертав особливу увагу батькам, щоб вони дбали за виховання дітей і я був дечому наочним свідком. На пластових таборах дітям, юнакам, студентам, молоді він казав, щоб вони працювали над собою, щоб не проґавили то батьківське виховання, щоб вони жили тим, що батьки стараються для них зробити.
 А Блаженіший Мирослав, коли зміг повернутися в Україну, в своїх проповідях остерігав людей перед тими лихами, які виникали з посткомуністичного впливу чи негативних впливів із західного світу: аборти, сексуальна сваволя, руйнування сімей. Він остерігав тих, що вже мали сім’ї, щоб береглися від того жахливого тиску, а нові сім’ї – щоб належно підготовлялися до свого завдання бути батьками, виховниками дітей. Отже, кожен з них у свій спосіб дуже усильно старався, щоб в Україні, між нашими людьми і поза межами України, була здорова сім’я.

розмовляв о.Орест-Дмитро Вільчинський

понеділок, 20 травня 2013 р.

Неділя Мироносиць

Вчора у храмі Св.Обручника Йосифа відбулась Архиєрейська Літургія для дітей, яку очолив Архиєпископ Львівський, високопреосвященіший вл. Ігор Возняк. Підчас Служби Божої до Урочистого Святого Причастя приступили учні приватної школи "Відродження", яких впродовж навчального року готувала до цього Таїнства с.Олена Мацько.

Після Божественної Літургії всі парафіяни і гості були запрошені на святкову програму, присвячену Дню Матері. Програма була організована дитячо-молодіжним хором під керівництвом с.Терези Юсипів. У виступах також брали участь наші наймолодші парафіяни і мами. 

ЗАКЛИК БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА ДО МОЛИТВИ ЗА УКРАЇНСЬКІ РОДИНИ

Високопреосвященним і Преосвященним владикам,
всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,
преподобним ченцям і черницям,
дорогим у Христі мирянам
Української Греко-Католицької Церкви

Христос воскрес!

Дорогі в Христі!

Уже третій рік поспіль Українська Греко-Католицька Церква з ініціативи Комісії у справах родини долучилася до проведення в Україні Тижня подружжя – міжнародного руху, який спрямований на поширення в суспільстві сімейних цінностей. Святкування в нашій Церкві розпочалося з Дня матері – 12 травня, а 15 травня ми відзначали Міжнародний день сім’ї. Заохочуємо душпастирів, прородинні організації та сім’ї і надалі докладати всіх зусиль задля підтримки традиційних родинних цінностей, базованих на Божому Об’явленні та науці Христової Церкви.

«Родина, сильна Богом, є силою свого народу», – твердив блаженний Папа Іван Павло ІІ, а ці його слова були неначе відгомоном вчення слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), який в одному зі своїх послань так писав про християнську родину: «Сміло можна сказати, що щастя і моральна вартість як кожної людини зокрема, так і цілого народу, а в більшому ще ступені й ціла будучність його залежить від того, чи якраз цей корінь суспільного життя і ця ділянка людського життя, в якій скупчуються всі його справи, є здоровий і сильний… Майбутність належить до тих народів, у яких подружжя є річчю святою, у яких родинне життя є чисте й святе! І у таких народів легко найти лад і силу. Такі народи з елементарною силою здобувають собі добробут. А навпаки, нарід, що його точить рак неморального родинного життя, такий нарід не може не розтрачувати свого майна, не може не дійти до упадку!» (Християнська родина, 1900 р.).

Сьогодні усім нам слід пригадати, що сім’я, як нерозривний і плідний союз у любові чоловіка і жінки, установлена самим Творцем (пор. Бут. 1, 27–28). Священне Писання вчить, що всяке інше співжиття, особливо між особами одної статі, є важкою зневагою гідності і самої людини, і сім’ї та важким гріхом супроти Бога-Творця (пор. Рим. 1, 24–32).

Турбота про християнські сім’ї і захист родинних вартостей є сьогодні особливо важливими, оскільки ми із сумом спостерігаємо, як у багатьох країнах світу чиняться спроби знівелювати цінність сім’ї та викривити правду про неї. Ці згубні тенденції не мають кордонів і загрожують також нашому суспільству. Зокрема, певні групи намагаються за допомогою різноманітних технологій переконати суспільство приймати або принаймні закривати очі на небезпеку, яку несуть із собою гомосексуальні зв’язки, котрі вдають і пародіюють «священні подружні вузли», а насправді є відвертим запереченням Божого задуму щодо сім’ї та родини. Проте гріх не можна ані толерувати, ані тим більше пропагувати за посередництвом різних «парадів», поширення аморальності в ЗМІ чи впровадження хибних теорій у навчально-виховний процес. Усі відповідальні за майбутнє нашої країни, особливо наших дітей, – передусім батьки, а відтак освітні інституції та органи влади різних рівнів, – мусять пам’ятати про свою важку відповідальність за це перед Богом і народом.

Господь устами псалмоспівця запевняє нас про своє благословення для сім’ї та родини як спільноти, створеної союзом любові чоловіка та жінки, в якому діти є знаком Божої прихильності і радістю своїх батьків: «Щасливий кожний, хто Господа боїться і хто Його путями ходить!.. Жінка твоя, неначе лоза плодовита, у середині дому твого. Діти твої, мов парості оливки, навколо столу твого. Ось так буде благословенний чоловік, що Господа боїться» (Пс. 128, 1–4). Церква, як любляча мати, закликає всіх своїх дітей до вірності Божому законові, до будування особистого, родинного та суспільного буття на міцній основі Божого Слова і Божої любові.

Пам’ятаючи, що нема християнського життя, нема міцної християнської родини без молитви, закликаю всю Церкву об’єднатися в ревній молитві до Господа про Боже благословення і опіку для української сім’ї та родини. Для цього поручаю душпастирям в неділю, 19 або 26 травня, прочитати цей мій заклик, а після Божественної Літургії спільно з вірними прочитати молитву Митрополита Андрея та «Отче наш» і «Богородице Діво» в наміренні українських родин. 

Нехай за молитвами Пресвятої Богородиці, святого Йосифа – опікуна Пресвятої родини, та всіх святих нашого народу всемилостивий Господь зішле на наші сім’ї та родини своє небесне благословення!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового
17 травня 2013 р.Б. в день св. мч. Пелагії 

Молитва Митрополита Андрея Шептицького за українську родину

Боже великий, Боже отців наших! Дай нашому народові якнайбільше добрих, святих християнських родин. Дай нам таких батьків, які голосно й відверто признавалися б до божественної Твоєї Євангелії і до Твоєї служби. Дай нам батьків, які для своїх дітей були б прикладом християнського життя, правдивими опікунами та добрими провідниками в житті. Дай нам таких матерів, що вміли б добре, по-християнськи виховувати своїх дітей, а для своїх чоловіків були б поміччю, потіхою та доброю радою. Дай нам таких дітей, які були б потіхою та славою батьків і красою свого народу. Благослови, всемогутній Боже, український нарід. Даруй йому ласку вірно Тобі служити і доступити колись вічної нагороди в небі, бо Тобі, Боже, у Святій Тройці єдиний, Отче, Сину і Духу Святий, належить вся слава, честь і поклін навіки вічні. Амінь. 
Отче наш… Богородице Діво…

Джерело: Католицький оглядач 

неділя, 19 травня 2013 р.

Дружба (притча близького сходу)

Загинуло троє друзів. Після смерті вони потрапили у спекотливу і безводну пустелю. Довго йшли, надзвичайно всі втомилися, допоки не дісталися чудового міста. Вони запитали у воротаря, що це за місто і чи можна їм залишитися там, попити води.
Воротар відповів:
– Це рай. Однак, щоб перейти ці ворота, потрібно сказати неправду на своїх друзів. Всередині ви знайдете їжу і пиття, можете, скільки завгодно, залишатися там.


Всі троє друзів засмутилися, похилили голови. Тут один з них вигукнув: «Я готовий! Один з моїх друзів (і він вказав на того, що праворуч) ніколи не розумів мене, а інший(ліворуч) – ніколи не був мені другом!»       
  - Проходь, для тебе ворота відкриті. 
Чоловік, радісно підскакуючи і голосно викрикуючи, перейшов ворота.
Інші двоє не сказали нічого, підняли голови, подивилися один на одного (вони не могли зрадити тривалої і міцної дружби), просто пішли далі. 

Коли сили двох вже зовсім підупали, вони побачили оазу з водою і плодовими деревами, а під деревами сидів пастух. Друзі запитали, що це за місце і чи можна їм втамувати спрагу. Пастух відповів:

– Це рай, і ви можете обидвоє підійти сюди, лишитися, їсти і пити, скільки хочете.

– А що ж то за блискуче місто, яке ми минули кілька днів тому? – здивовано запитали двоє друзів.
– Пекло.
– А чому ви дозволяєте те, щоб воно називалося раєм?
– Щоб ті люди, які здатні оббрехати і зрадити своїх друзів, залишались у них і не надокучали нам.

вівторок, 14 травня 2013 р.

Lectio Divina з Амедео Ченчіні

Христос воскрес, дорогі друзі!

Сьогодні хочу поділитися з вами одним надзвичайним досвідом, який пережила, беручи участь у зустрічі молитовного читання Святого Письма 10 травня 2013 року у храмі Марія ін Траспонтіна (м. Рим).
У тому хрaмі вже 17 років поспіль відбуваються зустрічі спільного молитовного читання Святого Письма за спеціально розпрацьованою на рік програмою. На ці зустрічі кожного разу запрошують відомих єпископів і священиків -  спеціалістів з біблійних наук, а також просто глибоко духовних отців.
Для тих, хто володіє італійською мовою, можу порадити відвідати сайт, на якому розміщені всі попередні зустрічі.

А зараз представляю до вашої уваги розважання о. Амедео Ченчіні (священика, члена Конгрегації Синів Божественної Любові(Монастир Каноссіанів), всесвітньо відомого психотерапевта, викладача кількох Папських Університетів в Римі) над уривком Євангелія від Iвана 17,20-26.

"НЕХАЙ БУДУТЬ ОДНЕ, ЯК МИ ОДНЕ"  (Iв 17,20-26) 
І. Читання уривку:
Але не за них лише благаю, але за віруючих в Мене за словом їхнім;
Нехай будуть всі одне, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас одне, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене,
І славу, Котру Ти дав Мені, Я дав їм: нехай будуть одне, як Ми одне.
Я в них, а Ти в Мені; нехай же будуть досконалі в єдиному, і нехай спізнає світ, що Ти послав Мене і полюбив їх, як полюбив Мене.
Отче! Котрих Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, аби бачили славу Мою, котру Ти дав Мені, тому що полюбив Мене передніше заснування світу.
Отче праведний! Світ не пізнав Тебе; а Я пізнав Тебе, і ці пізнали Тебе, що Ти послав Мене.
І Я відкрив їм ймення Твоє і відкрию, щоб любов, котрою Ти полюбив Мене, в них була, і Я в них.

1. Уривок  становить частину так званої "Архиєрейської молитви Ісуса". Насправді, Ісус тут не представлений ​​в якості посередника між Богом і учнями, але як ідентичний Отцю (17,10-11.24 пор. 10,30). Він не є первосвящеником, який клопоче перед Богом за народ, але Сином, який "просить" (17,9).
2. Структура цілого розділу будується навколо теми єдності: перша частина (стишки 6-19) є проханням Отця про єдність існуючої на той час спільноти,  у ст. 20-26 Ісус молиться про майбутню спільноту ("ті, що повірять в Мене»). Ісус вже тоді молився за наступні покоління віруючих, а значить і за нас, ми були присутні в Його молитві, Він переживав за нас.
3. Контекст: стилістично уривок повязаний з Прологом Євангелія від Івана(Ів 1,1-18). Стоїть наголос на тому, що Отець був на початку, все походить від Отця, і все, що існує, відображує славу Отця. Найбільшою ж славою Отця стала смерть Ісуса на хресті. Молитва Ісуса у 17 розділі Євангелія від Івана - це ще один варіант "Отче наш", це ще одне представлення слави Отця.
4. Найбільш значимим (і таємничим) словом є «єдне». Це слово показує інтенсивність стосунків між Батьком і Сином. Це приклад союзу між братами (тобто, між нами, віруючими). Саме в єдності між братами проявляється Отець і Його любов. 

ІІ. Розважання над Божим Словом
1. Передусім спробуємо насолодитися багатством виразів уривку:

- "Я в них, і Ти в Мені": Син є присутній у віруючих, які люблять Його, тому що Він перший полюбив їх. Батько, у свою чергу, присутній в нас, тою самою мірою, якою присутній у  Сині, Який любить Його. Любов, по суті, уприсутнює в тому, хто любить, люблену особу. Так, ті, кого ми любимо, є присутні в нас мірою любові, яку ми до них відчуваємо. 

- «Слава» є прославляння Сина, пов'язане з любов'ю, яку Ісус отримав від Отця і вилив на нас. Слава проявляється, стає видимою в єдності учнів, які "є одним" в Отці і Сині, всі є між собою одним. 

- "...нехай же будуть досконалі в єдиному": ми, християни, покликані бути досконалі в єдності, не в правильності виконаних справ, не у силі любові... Саме в єдності християн реалізується любов, якою Ісус полюбив нас.

- " хочу, щоб...": тут Ісус не просить, Він каже "ХОЧУ", і це Його бажання - бажання сповнення волі Отця, бажання нашого спасіння. Саме однозгідність у бажаннях між Отцем і Сином і є їх взаємною любовю, це Святий Дух, якого Син посилає братам. 

- "... там, де Я, і вони були зі Мною": "там" - це в домі Отця і Сина. Син від Батька приходить і до Батька повертається, в Ньому живе. Син у домі Отця, там є Його коріння, там - Його Батьківщина. Саме в домі Отця і на нас чекає помешкання.

- " аби бачили славу Мою": споглядання Бога є єдиним справжнім бажанням в серці людини, бажанням, яке  неможливо стерти, знищити. Це вічне життя, яке "вже" тепер ми отримуємо, наше напружене життя, реальне життя, життя, яке вже тепер можна назвати небесним.

- "  а Я пізнав Тебе": "пізнати Отця" означає, що Син є таким, як Отець. Усвідомлення Ісусом того, що Він - Син Божий, є Його усвідомленням любові Отця, якою Він живе і яку проявляє. 

- "І Я відкрив їм ймення Твоє": відкрити Ім'я Отця -  це бути і поводитися як Син.  Діяльність Ісуса щодо братів проявляє його буття Сином і допомагає пізнати Отця.

- " і відкрию": натяк на смерть на хресті. Саме на хресті буде повністю пізнано Отця, у досконалій любові Сина, який віддасть Свого Духа у руки Батька (Ів 19,30). Тоді ми всі будемо притягнуті до Сина і будемо зцілені. У наших труднощах життя наше синівство також найкраще проявляється в момент, коли ми віддаємо самих себе і проблеми у руки Отця.

2. Єдність віруючих і єдність віруючого: "Так будуть вони одне ..." Ісус молиться про майбутню єдність учнів. Церква заснована на  "розламаному тілі"("Це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів"). З цього болю повинна зрости  сила єдності. Наша єдність - в тому, що за кожного з нас Ісус віддав своє життя і відкупив з гріхів. Бажання Ісуса щодо нашої єдності є незмірно більше всіх наших розділень і сварок.

Людина також не народжується "цілісна, в єдності", але позначена від самого народження "переломом" у серці - первородним гріхом. Саме тому так важливо віднайти центральну точку, яка дозволить тримати разом, здавалося б, протилежні полярності. Саме хрест є цим цінним інструментом особистісної інтеграції(обєднання особи зсередини). На хресті Бог проявив найбільшу до нас любов, він огорнув любовю все наше життя.  Обєднання життя має два аспекти: один діахронічний(повязаний з нашим минулим), а інший - синхронний (це наше сьогодення). Що означає обєднання свого минулого? Переглянути своє життя, зокрема свої упадки і помилки, і по-новому їх пояснити у світлі хреста. Це не означає "зняти з себе відповідальність" за зло, але усвідомити,  що Господь огортає нас, таких, якими ми є, любовю. Те саме зробити і з теперішнім: поглянути на свій хаос, на свої підводні камні, на свої емоції, відчуття...і постаратися впорядкувати їх, щоб вони були подібні до емоцій і почуттів Сина. Наше минуле і теперішнє життя потребують євангелізації. Те, що не було інтегроване, обовязково колись стане моментом тріщини і зламу. Ми маємо прийняти свою історію такою, як вона є, з усіма добрими і негативними моментами, маємо пережити її у світлі хреста. Пасха Ісуса відкуплює і євангелізує кожен клиптик нашої історії, кожну подію. Навіть смерть має бути інтегрована, це також частина життя. Вона перестане нас лякати і паралізувати, як тільки буде переосмислена у логіці хресної жертви. Також не потрібно переживати, якщо якийсь біль не "закриється" відразу. Головне - стати перед хрестом і звернутися до Ісуса: "Я не можу справитися з цим, але ТИ можеш".
Що означає "бути спасенним на хресті і хрестом"? Це означає, що Христос своєю смертю на хресті наповнив сенсом і любовю все, що було абсурдом і було позбавлене любові.

3. "Слава Бога - це жива Людина, а життя Людини - в обявленні Бога" (св. Іриней мученик). Якщо все в нас пронизане світлом і любовю Бога, Божа Слава обявляється в нас і у всьому, що навколо. Так все стає одним в Бозі, у Його домі. Все в нас тоді обявляє Божу славу, і життя людини стає постійним Богоявленням, обявленням Бога на землі. Слава Бога сяє в плоті цього світу (Ансельм Грюн).

4. Покора Бога і велич людини.  "Щоб вони стали, як я.." - Ісус відступає вбік, Він не є в центрі подій, окрім того, його дії і наміри спрямовані на людину. В центрі подій - Бог Отець. І так завжди було в житті Сина. Отець - джерело всього, що існує. Вічне життя - в тому, щоб перебувати у Божественній любові, дозволити залучити себе всередину любові між Отцем і Сином.  


3. Жити за Словом

1. Ще раз переглянути своє життя і інтегрувати всі його частини: тут ми маємо потребу у безперервному перечитуванні (і, можливо, переписуванні) своєї історії у світлі Пасхальної Таємниці, щоб стати глибоко поєднаним в собі, зокрема, у своєму житті і своєму бутті особою. Чим краще відбудеться перегляд власного життя, тим більш гармонійним буде наше життя. Якщо я живу гармонійним життям в собі, то починаю і навколо себе творити гармонію. Чи я усвідомлюю собі, що зможу будувати гармонію і мир тільки починаючи з перегляду і інтеграції свого життя всередині себе? Чи я розумію свої внутрішні розлами, які неминуче впливають і перешкоджають моїм відносинам з іншими?

2. Наступний крок будування єдності - це відповідність, тобто вміння мати обєднуючу мотивацію для всіх своїх вчинків і думок, і щоб ця мотивація ставала все більше моїм палким бажанням - бажанням Божої слави. З психологічної точки зору, моя зовнішня відповідність внутрішнім переконанням, цінностям, вірі - це те, що дає найбільше миру. Не відпочинок, не розваги, а саме відповідність своїм життєвим переконанням дає відчуття спокою і гармонії. Чи я стараюсь, щоб мої внутрішні переконання висловлювались також і в поведінці?  Чи виховую себе щодня робити іспит сумління, заходячи в глибини себе? 

3. Ніколи не займати центру: Ісус не займає центру, але саме Батько стоїть в центрі. Ісус з Батьком мають стосунки глибокого миру, спокою. Ми є особами, сотвореними в стосунках і для стосунків, ми у житті будуємо багато звязків, але центр завжди належить Богу.  Як бачимо, Ісус відступив в бік, він не  узурпував любов Батька тільки для Себе, Він не ревнує нас. Ми повинні зробити те ж саме, тільки в зворотному порядку: поставити Його в центрі і самим відступити в сторону. Як я переживаю свої стосунки з родичами і друзями? Чи дозволяю, щоб в центрі них став Бог і Його любов? Чи не стаю для когось центром життя? Чи не дозволяю, щоб хтось став моїм центром? Чи кожний мій жест, слово, почуття ... говорять про Бога і звертають особу до Бога?

4. Стати перед Таїнством: образ Ісуса, що молиться - це вислів того, наскільки  сильно Бог бажає бути з нами, показати нам свою любов, наскільки прагне, щоб ми увійшли в Його Таїнство. Молитися - вкінці для нас означає саме це: стояти перед Таїнством, стояти перед Богом, щоб дозволити Богові дивитися на нас, щоб дозволити просвітити себе Його світлом, щоб дозволити прояснити непорозуміння і залікувати наші рани ... Молитва  перетворює, змінює нас всередині, тому що вона змушує нас стати, тим, що ми контеплюємо, у що вслухаємось, що любимо... Чи саме це робить молитва у моєму житті?

с. Валентина

неділя, 12 травня 2013 р.

Свято Урочистого Святого Причастя

Сьогодні у храмі св.Обручника Йосифа підчас Божественної Літургії для дітей відбулось перше в цьому році святого Урочистого Святого Причастя. 

Тут можна переглянути фото:

Після Божественної Літургії зі святковою програмою колектив "Леліточки" привітав всіх парафіян і гостей храму. Фото:

Протягом місяця травня цього року на парафії вперше приступлять до Таїнства Сповіді і урочисто причастяться близько 100 дітей.

Щиро вітаємо з цим важливим моментом християнського життя всіх діток, батьків, родини, як також і сестер Згромадження, які протягом року працювали над підготовкою дітей до Першої Сповіді і Урочистого Святого Причастя.

неділя, 5 травня 2013 р.

Гаївки біля храму св.Обручника Йосифа

Великодні дзвони радість сповіщають,
Зігріває душі благодать небес.
Пісню воскресіння ангели співають,
Бо Спаситель з нами,
Бо Христос воскрес!

А тут можна побачити фото:


ХРИСТОС ВОСКРЕС!!!

Згромадження Сестер Милосердя щиро вітає всіх братів і сестер у Христі зі світлим празником Христового воскресіння!
Із Воскресінням –
Світлим святом!
Усмішок й радості багато!
 Хай Божа ласка завітає
І щастям Вас благословляє!
 Смакує паска на здоров'я,
 І благодать іде з небес,
 У день, наповнений любов'ю,
 Радійте, бо Христос Воскрес!

ТУТ МОЖНА ПЕРЕГЛЯНУТИ ВІДЕО ПРИВІТАННЯ 

пʼятниця, 3 травня 2013 р.

Біля Твого гробу


Ще вчора Ти був поруч
А сьогодні вже поруч я
Пробач
Я приймала Твою Присутність як щось звичне і як належне. А Ти вчив, взивав, просив, картав, пробачав, зцілював, воскрешав, годував, напоював…мене
Перетворював мою прісну воду у вино надзвичайного смаку
Простив мені моє митарство і вечеряв у моєму домі
Не погордив моїм перелюбством і дозволив обтерти Твої ноги моїм волоссям
Крикнув сильним голосом: «Дівчино, кажу тобі – встань» і велів дати мені їсти
Узрів мою сліпоту і вчув мою глухоту – своєю слиною повернув мої чуття
Не відмовив моїм друзям, які спускали моє збайдужіле і паралізоване серце через дах до Тебе
Простив моє самарянство і дав мені Води Живої
Прихилився над паралічем мого ума і першим опустив мене у цілющу купіль
Ти взивав на весь голос: «Люби, люби…»
Шукав мого погляду серед натовпу, пом’якшував своїм поглядом моє серце, щоб воно почуло: «Блаженні вбогі духом…»
«Я так молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла»
Не можу всього перечислити, навіть згадати всього не можу 
Єдине знаю – Ти все зробив
Не чекаєш нічого, не питаєш, не вимагаєш
Просто лежиш
Закрив очі і уста
Твоє тіло зруйноване, та збудований мій дух
Тепер я, нарешті, поруч з Тобою
Тепер, коли Ти нічого не можеш сказати, я Тебе найбільше слухаю
Згадую. Чекаю. Дякую

с.Юліана Андрусів